На перехресті з Головною я зауважив на ліхтарях кілька ясних силуетів: їх повісили вже під дощем. Я упізнав чоловіка в зеленій батистовій камізельці, який гойдався під вікнами колишньої садиби Окружного Суду: міський голова Шостакевич. Отож, його таки знайшли! Поченґло стверджував, що Болєслав Шостакевич утік до Харбіна на початку Відлиги, — проте, мабуть, він волів залишитися у рідному місті, яка б доля не судилася. Лихá, отже, судилася, лихá.
Але ж не можуть усі повішені бути колишніми політиками або підприємцями, витягнутими раптом із їхніх криївок. Навіть зараз, коли я дивився вздовж заслоненої дощем вулиці, то бачив із тузінь трупів, повішених на ліхтарях. За рік безвладдя іркутські бунтівники встигли б повісити усіх осіб зі своїх чорних списків. Кого ж вони вішають і палять тепер, якщо не класових ворогів, релігійних богохульників і служащих бывшей власти?
Ну що ж, видно, мусять вішати. По чому розморожена людина розпізнає у матерії пересунення фронтів ідей? Яка ж це партія контролює на цьому тижні північні дільниці Старого Іркутська за Головною? Отака ото нова війна на Шляхах Мамутів: не племена инородцев, а політичні рухи, й не задля того, щоби відігнати вражих духів, а задля подолання інших історичних проектів, — ставлять над Іркутськом трупні щогли. Раз перемагає світ тіла, раз — світ духу. Але боротьба одна й та сама.
Хлопцеві, повішеному на наступному перехресті, прив’язали до ніг табличку, де йшлося, що за вироком Робітничої Ради він був засуджений за частный хлеб: отож, я зрозумів, що перебуваю на території лєнінців. Бо про це я, власне, знав ще від державників: що через пануючий на Прибайкаллі голод Центросибирь постановила — легальними є лише харчі, які вона офіційно ділить на пайки й розподіляє, а те, що походить із усіх інших джерел, слід переказати Комітетові, бо приватне споживання карається смертю. Харчування є публічним актом, дозволеним тільки під суворим контролем народної влади, общее питание. Підозрювані всі ті, хто надто енерґійно рухають щелепами й крадькома ковтають. Ті, хто випорожнюються у нічні години, підлягають раптовому фізіологічному контролю. Існує план зважування кожного мешканця Іркутська й постійного балансування всієї органічної маси, що залишилася під владою Центросибири. Марксистські обліковці вже вирушили на Матерію з рахівницями.
Споруди поруч із будівлею Шпиталю імені Святої Трійці переважно напівзапалися, наче були розтоптані з неба; один із них представляв картину цілковитої руїни, із чорним від згару фасадом і вибитими вікнами. Пожежа лизнула також сусідній шпиталь, залишивши тигрячі смуги на мурованій туші, між зарюмсаними шибами з мороскла й молочного скла.
Ледве я увійшов у сіни больницы й упіймав баланс на її похилій, горбкуватій підлозі, — протяжний гуркіт розійшовся околицями, й здригнулася земля. Юнаки з пов’язками Центросибири на раменах, які охороняли вхідні двері, вибігли на вулицю, щоби невдовзі повернутися з новиною, що обвалилася половина Собору Христа Спасителя. Той та інший мимоволі перехрестилися. Прибіг товстенький комісар, промоклий до кісток, і забрав зі собою цих молодих солдатів революції, як і всіх лєнінців, упізнаних з обличчя: слід хутко організувати варту, перш ніж люди кинуться грабувати тунґетит з розбитого купола. Значит, уже і в Іркутську тунґетит знову в ціні. Я подумав, що це добрий знак, Історія вкладається у своє русло.
На цьому мій оптимізм згас. Бо одразу на сходах мене зупинив шмаркач аж із трьома пов’язками лєнінців на перев’язаній руці, якому набридло плюватися з відстані в заіржавілу плювальницю, і коли я відмовився дати йому цигарку, почав погрозливо посапувати й бурмотіти політичні злосливості. Чому така реакція? Пані Єлена сказала б, що я знову повівся зарозуміло, навіть не усвідомлюючи своєї зарозумілости. Я обчислив це в голові. А відтак запитав лєнінця, як довго він тут, у «Святій Трійці», перебуває. Той похвалився, що його прострелили в трьох місцях. Він показав: рука, плече, бік над стегном. Я розстебнув пальто й вийняв з-під светра загорнуту в брезент черепахову папку. Погляньте, чи не бачили ви тут, у шпиталі, таку девушку? Допомагає доглядати поранених замість сестер. Лєнінець витріщився на автопортрет Єлени, раптом дуже зворушений і російським звичаєм жалісливий. Ах, ви кохану шукаєте! Я покивав головою, уникаючи слів мови другого ґатунку. Він довго придивлявся до малюнку, і врешті ствердив, що такої панни тут не бачив.