… І погляньте-но тепер: щось із нічого. Тут нічого не було: ні культури, ні промисловости, ні людей для неї. Ще століття-півтора томý ви б проїхали через усю область і не зустріли б жодної письменної людини. Тож ким можна було будувати, ким мусила користуватися навіть влада Імперії, якщо потрібна була людина інтеліґентна, освічена, здатна самостійно приймати рішення? А між іншим, саме таких засилали сюди в політичних справах! Тож передусім засланці заповнювали усі функцій у державній і приватній владі, для яких бракувало в Сибіру охочих. А серед засланців одразу після росіян мало не найчисленнішими були поляки. Але вироки минали, а вони часто залишалися і селилися тут без судового примусу водворения; одружувалися або привозили дружин; виросли наступні покоління; а з вітчизни приїжджали нові, за працею і сподіваючись розбагатіти, уже з власної волі — для зиску! Й розбагатіли! Й збудували! Щось із нічого — ось якою могла бути Польща, якби Історія грала з нами чесно.
… Погляньте: пан Іґнацій Собєщанський, тридцять із вершком мільйонів рублів, перший салон Іркутська, десятки шахт від Єнісею до Амура, крісло праворуч від Побєдоносцева, голова Вугільної конвенції, віце-президент Сибірської Державної ради з питань палива. А коли він прибув сюди за часів Першої Революції, у тисяча дев’ятсот п’ятому, то мав у кишені тільки диплом інженера Петербурзького інституту. Він постановив, що зробить кар’єру, й доти блукав горами й узгір’ями, доти річками бурлакував і копирсався у землі, аж натрапив на поклади заліза, міді, вугілля, вольфраму. Тепер він сам бере на роботу переважно поляків. Ви бували в його маєтку? Справжній «Пан Тадеуш»!
… Погляньте: Казімєж Новак, цей одружився із жінкою з роду Козєлл-Поклевських. Кажуть, що поляки споїли Сибір, — Козєлл-Поклевські завоювали росіян сибірською горілкою. Заїдете до найдальшої факторії чи забутої у тайзі станції — на столі «пан Поклевський» і «пані Поклевська». Тюменські склади, падунські винокурні й тутешні, алєксандровські, фабрики свічок і тьмічок, кислот і фосфору. Це вони заснували річкову пароплавну навіґацію за Уралом. А скільки католицьких храмів, скільки польських шкіл побудували, садочків для сиріт, відкритих кухонь і благодійних домів!..
… Інженер Шимановський із Товариства Дебальцевського механічного заводу, мільйон двісті; пан Віцовський із Нового Іркутського банку, два мільйони; панове Бецький і Вартиш, паї у вугіллі, гасі й взутті Спасовича, півмільйона й більше; інженер Решке із Північної Мамутячої компанії, паї у півтузіні студниць, двадцять мільйонів річного обороту на самому лише тунґетиті; пан Масємлов, експорт-імпорт через Тихий океан і колоніальні склади, після відкриття Довколасвітньої залізниці коштуватиме щонайменше шість мільйонів; пан Отремба, король на Иркутском Солеварном Заводе, навіть попри високу щільність там лютих, має мільйон чотириста на усольських солеварнях.
… Але всі ми живемо тут, як паразити в чужорідному організмі Держави, — а уявіть собі Державу, нашими зусиллями й задля нашої моці збудовану! Вам би не хотілося такої Історії?
Не для того сюди прийшлося, не з таким наміром, і не така думка була в голові провідною — проте теслектричний потік був занадто сильним, органічно відчувалося оте дрижання, тремтіння від кожної клітини пальців, що хутко стукали по стільниці столика, до кожної нервової клітини головного мозку, в якій чорні, мов тьмідина, блискавки стріляють під черепом, розігруючи в цьому лотерейному барабані наступні óбрази безконечних можливостей, ні істинних, ні хибних.
— Ні! — гаркнулося. — Я не хочу такої Історії!
— Овва!
— Польська міць замість російської! Чи, як ви волієте, сибірська міць, — бо ви областник, ви тут хочете побудувати сибірську державу, чи не так?
— Так!
— А яка різниця, хто над ким утримує владу і якою мовою розмовляють чиновники? Знову жандарми ловитимуть ночами антисибірських повстанців і знову топитимуть байкальські повстання у крови. Не кажіть, що ні: ви вже це вимріяли й у сні про могутність на це погодилися, — я бачу — замерзло.
— А ви б як хотіли — як? Без влади? Без закону? Ви — анархіст!
Мені одразу пригадалася сварка в тайзі між доктором Конєшиним і Herr Блютфельдом. Гнівно потрусилося головою.