Через понад годину проголосували постанову щодо питання гірничого законодавства; Поченґло програв, переміг варіант, який схилявся до сухого протесту, листа з інструкціями для петербурзьких депутатів й очікування на розвиток подій. Але одразу ж з’ясувалося, що пан Порфірій аж ніяк не має наміру скласти зброю, це була тільки увертюра до справдешньої битви, яку йому довелося влаштувати довкола справи, порушеної перед клубом із його приватної ініціативи. Отож Поченґло через своїх людей (найпевніше торговельних аґентів в Америці) роздобув інформацію про те, що конкурент Гаррімана з Уолл-Стриту й тамтешній маґнат сталі й міді, Джон Пірпонт Морґан, послав морським шляхом через Сан-Франциско й Владивосток посольство із наміром блокувати роботи над Аляскинським тунелем і Довколасвітньою залізницею — сполучення такою транспортною лінією Аляски й Америки зі Сибіром обійшлося б Дж. Пі. Морґану цілим маєтком через біржові й контрактні збитки, й втратою сировинних монополій. Купуючи двадцять років томý в Карнеґі «U. S. Steel», він заплатив чверть мільярда доларів; сьогодні концерн вартий більше, ніж усі багатства Росії разом узяті, — це вже сфери, де гроші керують політикою, а не навпаки. (Нашорошилося вуха). Врешті-решт, Довколасвітня залізниця була ключовим проектом для тріумфу ідеї областничества. Із суто економічних причин залізницю підтримував Побєдоносцев, та й Шульц-Зимовий, звісно ж, охочий був до більшої незалежности свого генерал-губернаторства від Європи. Інакше справа малася з імператором і дворянами й узагалі заморозниками з Великої Землі. Були відомі прецеденти мільйонних взяток, які міняли курс російської політики. Морґанові вистачить грошей для такого хабара. Він зовсім не мусить підкуповувати хмари чиновников і придворних радників; вистачить забезпечити прихильність Распутіна. (Котрий керує царем — сонна мара й самурайський меч — немає логіки понад божественну забаганку самодержця). Пан Поченґло геть усерйоз викладав, що чистий розрахунок зисків велить крижлізним підприємцям докласти усіх зусиль і, щоб запобігти місії Дж. Пі. Морґана, увійти в контакт із мартинівцями й захистити спорудження тунелю. Його запитали, що конкретно він пропонує вчинити. Він відказав, що конкретні дії мали б перебувати у компетенції таємного комітету, створеного задля цієї мети клубом. — Ганьба! — загукали окремі з присутніх. — За кого ви нас маєте, за розбишак якихось! Побійтеся Бога! — Й так далі, й так далі, довго це тривало, хоча до жодних конкретностей Поченґло вже не дійшов, і суперечка залишилася на рівні інвектив і загальних закликів до порядности, християнських чеснот тощо. Потому голосували, й пропозиція пана Порфірія пройшла у відношенні три до одного, із чималою кількістю тих, хто утримався. Поченґло встав, уклонився, подякував. — Спитайте, скільки з них мають паї у залізниці Гаррімана, — прошепотів редактор Вулька-Вулькевич.
Пан Цвайґрос підвівся із крісла, підніс келих із червоним вином у тості за успіх в інтересах і польське багатство Сибіру. Випили. Стоячи всі члени клубу простягнули руки під серветки на тарілочках, покладених праворуч, й узяли пальцями обох рук невеликі монети. Пролунав протяжний тріск, наче звук битої порцеляни. Зібрання закінчилося.
Почалася неофіційна частина зустрічі, мабуть важливіша за офіційну, як це зазвичай буває у політиці. Всі посходилися у групки й гуртки близьких знайомих, залу сповнив гомін вільних розмов. Розглядалося за паном Ґживачевським, який загубився десь у натовпі, не будучи помітної статури. Тільки за якийсь час зауважилося, що поруч хтось стоїть і придивляється з привітною посмішкою. Хто? Озирнулося. Інженер Решке із Північної Мамутової компанії.
— Вибачте…
— Я…
— Дозвольте…
— Бенедикт Ґерославський.
— Так, так. Решке, Ромуальд Решке. Чи могли б ми…