У Майстерні при Другій Студниці Friedrich Krupp Frierteisen AG доктор Мечислав Вольфке точив кров із лютих. Вгодований пан середнього віку, із обличчям, дещо подібним на морду бульдога, із невеликими вусиками й високо підголеною на скронях чуприною, стояв із непокритою головою на кривій драбині, підтримуваній двома помічниками-азіатами, й віддавав звідти крізь рупор інструкції групі зимовиків, які на віддалі двадцять аршинов, у переході до головного цеху студниці, маніпулювали важким крижлізним апаратом, підвішеним на дуже складній системі блоків, важелів і противаг; інші кінці утримуваних ними довгих консольних стріл, радше подібних на піки й списи, губилися у молочних хмарах пари, що витікала з боку катованого ними лютого.
Чоловік у шапці з ведмежими вухами перегородив шлях, коли хотілося підійти, зазирнути зимовикам у залиті тьмідиною обличчя. Мовилося до нього раз і другий, але він тільки похитав головою. Згодом познайомилося з ним, то був Бусічкін Г. Ф., помічник доктора Вольфке ще з Політехніки в Карлсруе. Бусічкін був німий.
Перш ніж утекти, гонець вказав на робочі бюра навпроти студниці; в Майстерні було холодніше, ніж надворі, а бюра огрівали. Розстебнулося там шубу, приклалося долоні до груби. На столах і на сотнях полиць панував невимовний безлад, скрізь валялися частини крижлізних механізмів, безліч мороскла, видутого в різних формах, мензурки, ампули, лабораторні склянки, канюлі, пароконденсатори, випарники, ексикатори, ректифікатори, ареометри, тузіні термометрів, книжки й часописи; між вікнами — й тими, що виходили назовні, й тими, що виходили в цехи Майстерні, — висіли білі дошки, густо пописані чорною крейдою. Знялося мороскляні окуляри, біле й чорне повернулися на належні місця. На дошках було намальовано схеми якихось пристроїв, чимало також було чисел, зіставлених у стовпчиках, і рівнянь, розписаних чи обірваних без чіткого фіналу, із підставленнями невідомих символів, натомість математика здавалася більш-менш простою, означені диференціали й скінченні послідовності. На дошці біля печі, мабуть, рахували тепловий баланс, до рами було приколото картки із каліграфічно виписаними результатами вимірювань температури — вони коливалися від градуса до трьох.
Книжки також стосовно змісту представляли образ ірраціонального хаосу: п’ять мов, теми від ліса до біса, нерідко, до того ж, тільки один том із багатотомного видання — акурат виділялася серед них польська назва: перший том «Великої Універсальної Ілюстрованої Енциклопедії». (Разрешено цензурой). Погорталося його від задньої обкладинки. A, A, A, A.
Амбіція, це слово походить від латинського ambire = обходити, й означає бажання піднестися, оскільки в Стародавньому Римі кандидати, які клопотали про державні посади, зазвичай обходили громадян міста, збираючи їхні голоси на свою користь. (Див. Амбітний).
Адже за чим можна розпізнати в людині амбіцію? Тільки за рухом матерії. Що більший рух між людьми, то амбіція у душі запальніша. Стигнучи, ми менше товчемося об людей і поступово губимо амбіції. Отака це міра швидкости, перерахована з порядку першого ґатунку на мову другого ґатунку.
Далі. Є й гасла з математики.
Алґоритм (Algorismus), числення, а точніше метод числення, набір знаків, уживаних у певному численні; звідси можна говорити про алґор. пропорцію, про алґор. диференціального числення. Це слово походить від імені арабського математика аль-Хорезмі (див. алґебра), твір якого в латинському перекладі має назву «Algoritmi (тобто, аль-Хорезмі) de numero Indorum» і починається зі слів: «Каже Algoritmi». Згодом ім’я автора забулося, а слово Algoritmi стали розглядати як genitivus латинського слова Algoritmus, Algorismus. Таким чином ім’я людини стало назвою речі. Зокрема, а. означав те саме, що арифметика. Так, скажімо, найдавніший виклад арифметики польською мовою священика Томаша Клоса від 1538 р. має назву «Algoritmus, тобто наука лічби».
До контори вбіг рудий із великою фотокамерою під пахвою.
— Панове — чого вам? — прохрипів він.
— До доктора Вольфке, за рекомендацією директора Ґживачевського.
— Уже тиждень ми маємо обіцяну винятковість! Можуть собі страйкувати, ми не віддамо ні години!
Він говорив по-російськи з помітним акцентом. Чоловік представився Генріком Іртеймом. Коли він зняв малахай і мороскляні окуляри, над рудим заростом з’явилася фізіономія немов із кошмару: рубці, відмороження, клапті шкіри, забарвлені тьмідиною, отвори в тілі майже до кісток. Це був ветеран чорної фізики, який перебував на фронті науки про Кригу від самого початку, тобто від Зими Лютих, — він першим виміряв їхній мороз, він першим виточив їхню кров. Чим пан Іртейм поквапився похвалитися, ледве тільки його заспокоїлося, що прийшлося сюди в пошуках роботи.