Він відвів погляд, наче сягаючи ним у минуле, а наче поглядаючи на цех (де доктор Вольфке вже спустився з драбини й зазирав в окуляр якогось схожого на далековид приладу, крижлізної труби, що вела до лютого).
— І рече їй ангел Господень: оце ходиш важкою, і вродиш сина, й даси йому ім’я Ізмаель; бо Господь почув тісноту твою. Сей буде дикий чоловік. Рука його проти всякого чоловіка, й усякого чоловіка рука проти його, й сидітиме він у всіх родичів своїх на шиї.
Вітер дув за вікном.
Почухалося тильний бік долоні.
— Мій фатер… — промовилося, щоб урвати незручне мовчання.
— Наші зимовики іноді згадують його під мартинівським іменем; він завжди більше тримався з робітниками. Але я називаю його Ізмаель.
Іртейм присів на скрині під дошкою, вийняв люльку й капшук, натоптав, запалив, дмухнув протьмітленим димом. Під розстебнутим кожухом він мав іще білу бекешу, стиснуту ремінними пасами. Зауважилося тепер, що те, як Іртейм тримає голову на хребті, мов на прямовисній щоглі, як він відхиляється назад і з цієї постави вдивляється у співрозмовника, — все це дуже схоже на Разбєсова.
— Людина, — сказав рудий каліка, й після «людина» пустив із ніздрів вільний дим, — щоб жити серед інших людей, мусить набути певних товариських навичок. Навичку замовчування правди: зустрічаєш знайомого, то не кажеш йому у відповідь на привітання, що він свиня, хоча він є свинею; вітаючись із дамою, не кажеш їй, що набридла, хоча й набридла. Навичку уживати формули ввічливости: «Приємно познайомитися з вами», — коли власне ще людини не знаєте, то що в цьому такого приємного? Навичка годитися з універсальністю зла: навіть найкращі люди часто чинять зло бездумно, безкорисливо, в повсякденних і маловажливих справах, водночас чинячи велике добро у питаннях найважливіших, — слід сприймати одне з другим: грубіянство, хвалькуватість, крикливість, сварливість, ревнощі й егоїзми; з тим і святі на небо йдуть. Людина обачлива заплющує на це очі, не називає на ім’я, живе поруч із цим, не прикладає десяти заповідей до дрібниць, про які Біблія мовчить.
— Це різновиди брехні, ви говорите про брехню.
— Не можна жити зовсім без брехні. Себто можна, але хіба так, як ідіот Достоєвського, або ваш фатер, як Ізмаель: надокучаючи собі й ближнім, врешті стати, як той дикий чоловік — рука його проти всякого чоловіка, й усякого чоловіка рука проти його. Будучи слабшої волі, хтось такий хутко гіркне й замикається у собі, й тікає в облудність. Але ваш батько не тікав, і тим більше збуджував гнів і провокував чвари.
… Була, для прикладу, одразу після придбання «Руд Горчинського», справа нічного сторожа Фєдойчука. Від начальства прийшов приказ звільнити п’ять осіб, бо навіщо дублювати посади. Фєдойчука всі любили, людина сердечна, хоч до рани прикладай, четверо малих дітей, до того ж на жарти хвацький. Але Філіп Ґерославський, як тільки довідався про негаразди, доповів керівництву, що сторож виносить нишком додому паливо компанії, — і Фєдойчук опинився на вулиці; ще й справу кримінальну на нього завели.
… Або ще один із геологічної групи Горчинського, інженер Павлюшка, який тут, у Зимному Ніколаєвську, непристойні зображення з-під поли продавав. Пан Філіп Ґерославський спалив йому одного разу всеньку ту порнографію. Вгадайте, кого обстоювали люди: Павлюшку зі спокусливими образками чи Ізмаеля?
… Або справа картографічного архіву, — про це я знаю від інших, від людей з геологічного відділу фірми. «Руди Горчинського» замикали контори, й Крупп переймав усі матеріали, адже він придбав також інформацію, зібрану сороками й геологами Горчинського. Проте не всі встигли перенести її на папір до моменту укладення угоди. Дехто перебував тоді на півночі, архіви вони зберігали в своїх головах. Повернувшись, отримали винагороду. Чесно, законно й порядно було б переказати Круппові також ці незаписані знання, — але хто так вчинив? Тільки Ізмаель. А позаяк цим він звернув увагу начальства на інших винагороджених, — можете собі уявити, як вони були йому вдячні. А потім ще й поновили його на посаді: отже, продався.
… Але, чи Ізмаель зважає на те, як його люди бачать? Ні. Він завжди краще знає, чи зробив щось лихе. Ізмаеля не присоромиш.
— Його ненавиділи.
— Перерва.
Озирнулося у той бік, куди дивився Іртейм: доктор Вольфке оголосив перекур, зимовики відірвалися від машинерії, рана в горбі в лютого хутко замерзала; решта товариства — Вольфке, Бусічкін, чоловік із записником, чоловік із пітьмівковим рефлектором — поверталися до отеплювальних приміщень.