І знову опинилося на півдорозі між Кригою й Оттепелью, тобто між молотом і ковадлом Історії.
Не сказалося про Теслу ні слова. Дасть Бог, тут узагалі не дізнаються про це знайомство.
А дослід, який демонстрував підстави контратермізму, виглядав так: у резервуар із кров’ю лютих занурювали до половини, дном догори, колбу із поперечним перерізом, подібним до літери Ω, тобто зі звуженою шийкою. Рівні гелію у колбі й резервуарі були на початку експерименту однакові. У гелії всередині колби містився нагрівач. Отож, після вмикання нагрівача рівень гелію у колбі зростав: замість випаровуватися у газ, який витісняє рідину вниз, гелію прибувало. К р о в л ю т и х п р и н а г р і в а н н і з н и ж у в а л а с в о ю т е м п е р а т у р у.
Дослід, над яким Вольфке порався сьогодні, стосувався, своєю чергою, надпровідности крижліза. В Літі явище надпровідности спостерігалося тільки при дуже низьких температурах; тимчасом деякі студіні крижліза демонстрували нульовий електричний опір і при температурі вище нуля за Цельсієм. Це відкривало шлях до абсолютно нових технологій, починаючи від маґнетних підшипників кочення до надточних гіроскопів. Це були патенти із очевидним військовим застосуванням.
Іртейм і Вольфке скаржилися на необхідність частих і докладних звітів у Берлін; натомість Берлін надсилав їм плани цілих серій експериментів, які слід було провести в Зимному Ніколаєвську. — Нехай собі тут навчених мавп посадять! — бурчав доктор Вольфке за обідом, який теж споживали в робітні біля Майстерень, поспіхом і безладно. Мечислав Вольфке з юних літ захоплювався концепцією міжпланетних польотів, і сам охочіше присвятив би час суто інженерному застосуванню крижліза, наприклад, у проектах великих конденсаторів постійного струму. Від подібних суворих обмежень потерпали також учені Бєлков-Жильцева, якими керували академіки з Томського технологічного інституту. Міт про яловість розумової праці в Краї Лютих був значно поширенішим, ніж гадав Нікола Тесла.
Після полудня допомагалося Бусічкіну й Іртейму у каталогізації зразків крижліза, які після тривалого промороження поверталися до Лабораторії у Вежі для проведення докладних обмірів їхніх фізико-хімічних якостей і просвітлення рентґенівськими променями.
Чинґіз Щекєльніков не зводив очей із зимовиків. Він зайшов на наступній перерві й похмуро заявив:
— Не подобається це мені, пане Ґе. Чому вони не страйкують? Страйкує аж ніяк не більшість. Але вони навіть охоче працюють. Остерігайтеся робітника, який не лінується! Спішиться до роботи — будуть клопоти. — Вот, мудрість російського люду.
Намагалося довести придатність. За власною ініціативою узялося за порядкування паперів, які засмічували столи й полиці: проте це було завдання для Геркулеса. Вольфке, зазирнувши в приміщення з печами, нічого не сказав; він тільки запитав, чи добре знається німецьку, — уся документація у компанії велася цією мовою. Відповілося, що народилося і виховалося у Пруссії.
Після четвертої до Майстерні прийшов вусатий жандарм із розпорядженням, щоб закінчувати на сьогодні всі не конче потрібні роботи в студницях; цивільні особи мали повернутися до Веж. Гадалося, що Вольфке влаштує скандал щодо цих «не конче потрібних робіт»; але ні, він тільки махнув рукою і гучно висякався у хустку.
Лабораторія Круппа містилася у Вежі П’ятої Години на сьомому поверсі, що був чимось на зразок безформної мансарди під шпичастими аттиками, оббудованої панелями із легкого крижліза й промороженого скла. Зала займала увесь поверх і була не менш безладна, ніж робітня у Майстерні. Розставлені повсюди металеві шафи розділяли простір. Сходовий майданчик сягав іще вище, на дах, — щодня за годину до світанку й за годину до сутінків туди видиралися чистильники криги, щоб збити свіжі нарости мерзлоти й струтити сніг. Біля основ Веж, між їхніми стовпами, тоді спалахували червоні застережні вогні. Коли виїжджалося нагору із Бусічкіним і Щекєльніковим, з важкими валізами зразків металів, мужики вже готували вогняні кошики. Із самої Лабораторії, звісно, не бачилося їхнього полум’я. Але за мить, ледь устиглося роздягтися і погріти руки біля грубки, сходами промарширували чотири зимовики в чоботях, набитих цвяхами; вони вийшли на дах — і залунало глухе луп-длуп-луп. Електричні лампи мерехтіли, то роз’яснюючись, то майже гаснучи, — але не від цього лупання, у Краї Лютих воно так завжди. Приглядалося до mijnheer Іртейма, котрий, попри галас, весело передражнювався з квітникаркою, яка підливала рахітичні квіти в горщиках під вікнами. Щекєльніков, якого прогнав доктор Вольфке, перш ніж спуститися до зали підойму, встиг ще виголосити своє кассандрівське пророкування про голландця: