Формується одорологічна експертиза, яку на підставі вчення про криміналістичну одорологію пропонують проводити комісією експертів у складі трьох осіб, розподіляючи їх функції таким чином: перший експерт-одоролог повинен мати вищу біохімічну (можливо біологічну чи хімічну) і вищу юридичну освіту, спеціальну підготовку з основ одорології, володіти методикою спеціальної підготовки собак— детекторів (голова комісії); другий експерт-одоролог повинен мати вищу біохімічну (можливо біологічну чи хімічну) і вищу юридичну освіту, спеціальну підготовку з основ одорології, володіти методикою спеціальної підготовки собак-детекторів, мати підготовку з проведення відеозапису експертиз одорологічного дослідження (член комісії); третій експерт-кінолог повинен мати вищу ветеринарну освіту і вищу юридичну освіту, спеціальну підготовку кінолога, мати допуск і володіти методикою підготовки собак-детекторів за курсом загальної слухняності (член комісії).
6. Види експертних досліджень
Експертним називається дослідження, яке проводить експерт у кримінальному, цивільному, господарському або іншому виді процесу за завданням правоохоронних органів. Воно полягає у вивченні експертом за дорученням суду, слідчого та інших правоохоронних органів речових доказів й інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних і обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Воно є основою судової експертизи, яка є засобом отримання доказів (ч. 2 ст. 65 кримінально-процесуального кодексу України).
На підставі дослідження експерт робить висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність (ст. 75 кримінально-процесуального кодексу України, ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 143 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).
Експертизи можуть бути призначені постановою слідчого або ухвалою суду першої інстанції, якщо виникає необхідність у залученні спеціальних знань. У деяких випадках, установлених законом, вони призначаються в обов’язковому порядку.
Експертне дослідження можна призначати у цій справі і з конкретних питань вперше (первинне), проводити з тих самих питань у разі незгоди органу, що призначив експертизу, з її висновком (повторне), вирішувати коло питань, яке на етапі призначення експертизи вважається повним (основне), вирішувати коло питань залежно від ситуації, які не увійшли до переліку питань основної експертизи, неповноти або нечіткості ходу її дослідження і висновків (додаткове).
Експертні дослідження виконує один експерт або група експертів. Дослідження, виконане групою експертів, називають комісійним. Воно може бути однопредметним (у дослідженні беруть участь експерти однієї спеціальності, наприклад, товарознавці) і багатопредметним, комплексним (дослідження проводять експерти різних спеціальностей, наприклад, криміналіст і Експертне дослідження може проводити лише особа, призначена експертом у встановленому законом порядку. Не дозволяється експертне дослідження підміняти дослідженнями, які проводяться до порушення кримінальної справи (дослідження спеціаліста, який дає висновок, довідку).
За завданнями, цілями і методами розрізняють види (рівні). За науковою класифікацією експертні дослідження поділяються на класифікаційні, ідентифікаційні, діагностичні й ситуаційні.
7. Класифікаційні дослідження
За ступенем індивідуалізації досліджуваних об’єктів експертизи можуть бути класифікаційними та ідентифікаційними. Класифікаційні дослідження застосовуються для проведення товарознавчої експертизи, судово-біологічної, фармацевтичної, криміналістичної експертизи матеріалів, речовин та виробів (КЕМРВ). За їх допомогою встановлюють належність об’єкта до якогось класу, роду, виду, групи (групову належність). Клас об’єкта можна визначати в дуже вузьких межах, але його індивідуальності експертиза не встановлює.
Наприклад, завдання класифікаційної криміналістичної експертизи-встановити:
— групову належність;
— якою рукою (лівою чи правою) залишено сліди;
— яким пальцем залишено слід;
— чи не залишені сліди рукавичками;
— до якого виду належить взуття, сліди якого залишено на місці події;
— взуттям якого розміру залишено сліди;
— зубами людини чи тварини залишено сліди;
— зубами якої щелепи залишено сліди;
— яким знаряддям утворено сліди на предметі;
— транспортом якого виду залишено сліди на місці події (мото, вело, авто);
— на яких автомашинах встановлюють шини даної моделі;
— чоловіком чи жінкою виконано цей текст.
8. Ідентифікаційні дослідження
Вищим рівнем дослідження з метою вирішення завдань, які є найбільш певними і категоричними для встановлення конкретно—індивідуальних фактів, є ідентифікаційні дослідження. Це переважно криміналістичні експертизи. Вони встановлюють тотожність досліджуваного об’єкта і мають найбільше доказове значення в кримінальному та інших процесах.
Під час ідентифікації одиничний об’єкт виокремлюється з безлічі подібних до нього на основі ідентифікаційних ознак (властивостей) об’єкта, які відповідають певним вимогам.
Ознака характеризує зовнішні якості об’єкта, а властивості-внутрішні. У криміналістичній ідентифікації ознаками вважають зовнішню будову предмета, його просторові межі, геометричну форму, розмір, рельєф поверхні, об’єм, розміщення та співвідношення сторін, частин, заглиблень.
Властивості — це фізична природа, стан, структура, твердість, маса, електропровідність тощо. Усі частки поділу об’єкта зберігають однакові властивості. Властивість може ділитися, а ознака — ні.
Ідентифікаційна ознака має бути:
— відображеною в засобі ідентифікації, бо тільки за його допомогою встановлюється тотожність;
— відхиленням від типового утворення з характерною особливістю, яка рідко трапляється;
— відносно стійкою (незначно змінюватися у часі протягом ідентифікаційного періоду);
— незалежною; бувають залежні ознаки з різним ступенем залежності, вони непридатні для ототожнення;
— зрідка траплятись. Чим рідше трапляється ознака, тим вище її ідентифікаційне значення. Частота виявлення й ідентифікаційна значущість ознак у різних видах ідентифікаційних досліджень визначається за допомогою математичної теорії ймовірності та застосування комп’ютерів;
— доступною для сучасних методів пізнання. Не всі відкриті наукою властивості й ознаки живої і неживої природи достатньо вивчені. Тому немає надійних науково обґрунтованих методик їх дослідження, і ці ознаки не можна використовувати як ідентифікаційні.
Класифікація ознак ґрунтується на їх значенні у процесі ототожнення. Ознаки поділяються на загальні й окремі (індивідуальні). Фактично всі ознаки є типовими, бо можуть повторюватися. Особливості об’єкта, які не є вираженням його групових властивостей, називають окремими ідентифікаційними ознаками. У процесі ідентифікації встановлюють комплекс ознак, що містить як загальні, так і окремі ознаки. Груповий комплекс притаманний всім представникам певної групи об’єктів, а індивідуальні — тільки одному об’єкту.
В ідентифікаційних процесах загальні, окремі ознаки і властивості об’єднують у сукупність, оцінюють її неповторність і тільки після цього роблять висновок про тотожність об’єктів. У разі ідентифікації за матеріальними відображеннями порівнюються ознаки і властивості ідентифікуємого об’єкта з ознаками і властивостями відображень на іншому (інших) об’єкті (засобах ідентифікації, які є носіями слідів злочину, виявлених на місті події при проведенні слідчих дій).
Під час ідентифікації за ідеальними слідами пам’яті (уявними образами) порівнюють уявний образ з реальним об’єктом, що пред’являється особі для впізнання. Таку ідентифікацію здійснюють у процесі слідства: пред’явлення особі для впізнання людей, предметів, фотознімків, трупів людей або тварин, ділянок місцевості тощо.