Ой, як була йому потрібна зараз підтримка! Бодай навіть звичайнісінький інструктаж: зроби те чи те, поцікався тим чи іншим. Але до кого звернешся? Адже не підеш в Академію наук по консультацію! Та й до інженерів-шляховиків поткнутися боязко: на кпини візьмуть, почувши про кришталеві дороги!.. А силікатника отого все ніяк не випадає зустріти. Мабуть, справді поїхав у відрядження.
Вже понад тиждень Вітя Марченко поводить себе, мов ангел, — тільки безкрилий: після роботи простує додому і чи майструє, чи при червоному світлі чаклує біля фотопобільшувача, чи, в крайньому разі, вмощується перед телевізором. На вулицю ввечері — ані ногою. Вже й мати на нього поглядає стривожено: що сталося? Але помовчує. Щоб не наврочити.
А Вікторові, щиро кажучи, оце “ангельське” існування вже стає хріном у носі. Нудно. Нічого не хочеться робити. Все дратує. Розвіюються вщент рештки самоповаги, поступаючись огидному й страшному почуттю усвідомлення власної нікчемності. І в мозку починають роїтися думки, чи не гайнути б, скажімо, на будівництво Єнісейської гідроелектростанції.
А тут, як на те, надійшов день платні. Звісно ж, мордатий Женька, він же “Будка”, перестрів Віктора біля контори будівництва і завів розмову про те, що “зряплату треба обмивати”; дорогою до них приєднався і Володька — “Патлатий”, — який почав співати тієї ж. Віктор того вечора ухилився, пославшись на термінові справи. А в неділю надвечір таки не витримав.
І знову вони випили два півлітра на трьох, знову тинялися парком, чіпляючись до знайомих і незнайомих. Але хоч який був п’яний Віктор Марченко, він цього разу намагався повсякчас контролювати себе і силкувався стримувати від дурниць своїх приятелів. Хлопця чомусь не облишало передчуття, що він ось-ось зустрінеться з отим інженером-силікатником і зазнає такої ганьби, що доведеться забігти світ за очі.
Може, саме через бажання уникнути неприємної зустрічі, опинитися якнайдалі від парку, Віктор Марченко і погодився на значно небезпечнішу авантюру, яку запропонував Будка.
Їхня “свята трійця”, власне кажучи, надто великих гріхів за собою не мала. Вони не крали й не грабували — тільки хуліганили, та й то, остерігаючись дружинників. Навіть того вечора, коли випадковий перехожий всипав усім трьом, вони не мали на меті позбиткуватися з жінки, а, бач, вирішили налякати! їм видавалося, що такі “жарти”, як і ножі в кишенях “для фасону”, надто гострого осуду не варті. А от щодо “захоплення автомобілізмом”… М-да, тут пахло карним кодексом!
Всі троє були автолюбителями. Але якщо у Віктора та Володимира ця любов, головним чином, мала характер безнадійного схиляння перед недосяжною красунею, то Будка з темпераментністю справжнього джигіта був готовий викрасти свою царицю душі з-під якої завгодно варти!.. Втім, якщо казати чесно, обходилося без героїки: автомашин у дворах стоїть сила-силенна; один з ключиків чималенької в’язки обов’язково підійде до замка; хазяїн машини додивляється десятий сон, — тож хай спиться йому, нівроку. Тихенько виїдуть з двору, погасають містом годину чи дві, а потім ставлять машину на місце. Чесно? Чесно! Треба тільки не потикатися на головні магістралі, щоб автоінспекція не причепилася.
Цього разу Будка засік чорну “Волгу” в тихому і безлюдному Зоряному провулку. Вона стояла дуже зручно — в затінку кущів, біля глухої стіни будинку. Годинник показував першу ночі, — саме той час, коли гості вже пороз’їжджалися, а господарі повкладалися спати, — кращої пори для прогулянки чужою автомашиною і не знайдеш. Але Вікторові на серці було чомусь дуже неприємно й тривожно. Уявилося: застукають їх у машині, обвинуватять у крадіжці, потягнуть до міліції…
— Будко, а може, не треба? — запитав він нерішуче. — Сто разів минулося добре, а на сто перший…
— Сер Патлатий! — сплеснув руками Будка. — Чи ви чуєте?! Баришня злякалися. Ну, що ж — хай міс Баришня лишається нюхати квіточки, а ми поїдемо самі!
— Та їдьмо, Вітю, — примирливо сказав Володька. — Ми не довго.
— Володько, щиро кажу: погане передчуття в мене!
— Чхай на все і бережи психіку!
— Ну, гаразд, їдьмо. Тільки це — востаннє.
— Ну, звісно ж! — глузливо ствердив Будка.
Тихенько прокралися до “Волги”. Будка легко відімкнув дверцята. Добре відрегульований двигун завівся зразу. Машина м’яко рушила з місця, вмить набрала швидкості, шугнула в темний завулок. Спробуй-но наздогнати!