Вже з вигляду Петра Івановича Сергій зрозумів, що в лабораторії сталося щось неприємне. Лаборант був чимось занепокоєний і стурбований.
— Що трапилося, Петре Івановичу? — запитав Сергій, простягаючи йому руку. — Знову “пиріг” не спікся?
— Здрастуйте, Сергію Михайловичу! Та оце не знаю, як вам і сказати. Пропажа в мене. Невідомо куди подівся платиновий тигельок, номер дванадцятий.
— Це отой найменший?
— Так, на п’ять кубічних сантиметрів.
— То, може, він теж опинився в “перепічці”? — пожартував Альошин.
— Ну, що ви! — спалахнув лаборант. — Він зник з оцього столу в п’ятницю, коли я ходив обідати.
— А оскільки відомо, що матерія не зникає і не виникає, а тільки… Ви твердо пам’ятаєте, що замкнули двері, йдучи обідати?
— Замкнув. Та ще й на обидва замки.
— Гм, так… — Альошин обвів очима лабораторію. Величезний зал з товстими залізобетонними стінами, вузькі високі вікна, засклені напівпрозорими ситаловими плитами, які мають міцність сталі, вентиляційні фрамуги, перекриті, про всяк випадок, надійними гратами. Ні, ззовні в лабораторію не пробратися. Та і зсередини теж: навіть основний замок — унікальний за складністю, а допоміжний, цифровий, відімкне тільки той, хто знає шифр.
І все ж сталася пропажа. Неприємна пропажа, бо вартість того невеликого тигелька більша за кількамісячну платню лаборанта. Та ще неприємніший сам факт. Якщо зник тигельок, то з таким же успіхом може зникнути і щось набагато коштовніше.
— Петре Івановичу, а чи не потрапив він до “перепічки”? Я не жартую. Треба перевірити.
— Та перевіряв я, Сергію Михайловичу! Навіть знаючи, що цього не могло статися.
— А раніше у вас нічого не пропадало?
— Бачите… — лаборант збентежився. — З місяць тому схожим чином десь подівся той срібний циліндрик, який ми виготували для дослідження електропровідності кристамуліту.
— Пам’ятаю: діаметр — один сантиметр, висота — три. Але я його нещодавно бачив у сейфі.
— То вже не той, Сергію Михайловичу. Помітивши пропажу, я, щиро кажучи, погрішив на самого себе. Подумав, що, може, якось викинув на смітник, чи що. Отож приніс з дому срібну ложку, і…
— Ну, це ви даремно, Петре Івановичу! А більше нічого дивного не траплялося в нашій лабораторії останнім часом?
— Та я вже й сам намагався пригадати все до дрібниць… Ну, з отим моїм ґудзиком ясно. А от ще одне… Якось я помітив, що уламки кристамуліту-А, які я приготував для подрібнення і лишив отут на столі, наче хтось розворушив, а кілька з них опинилися аж на підлозі.
— Ви помітили це знову ж таки після обідньої перерви?
— Ні, наступного ранку.
Власне, не було ніяких підстав для тривоги: мабуть, ішлося насамперед про лаборантову неуважність. Проте Сергієві пригадалася дивна обізнаність американців щодо його кристамуліту. До цих нез’ясованих подій доведеться поставитися значно серйозніше.
— Гаразд, Петре Івановичу, повернемося до цих питань пізніше. А зараз давайте готуватися: об одинадцятій завітають гості.
— Та запрошували ж на завтра!
— Хмара переінакшив.
Вони ледве впоралися до визначеного часу. За кілька хвилин перед одинадцятою до лабораторії зайшов директор.
— Добридень! Уже приготувалися?.. То ходімо, Сергію Михайловичу, зустрічати. Я тільки їх привітаю, та й у кущі. А ви вже тут самі їх розважайте… — він хитро зиркнув на Альошина, посміхнувся. — Чому не запитуєте, навіщо самодур-директор переніс цю зустріч на сьогодні?
— Начальство знає, що робить! — відбувся жартом Сергій.
— Вчора я не хотів казати по телефону: завтра вранці ви маєте вилетіти в Космоград. Відбудеться вузька нарада. Доповідати вам не доведеться, бо справа йтиме тільки про зміну вимог щодо “кожухів”. Ясно?
— Ясно, Романе Гнатовичу.
— Ну, ходімте.
Транспортна служба Оргкомітету конгресу була на висоті: перша машина з делегатами під’їхала до вестибюля інституту точно об одинадцятій, слідом за нею — ще чотири. З’явилися всі, крім доктора Гешке. Може, йому не передали записки?
Але доки Альошин представляв делегатам директора інституту, приїхав і німець, та ще й не один, а з якоюсь вродливою стрункою жінкою. Хмара здивовано зиркнув на Сергія: а це, мовляв, що за краля? Адже ніяких осіб жіночої статі на аудієнцію не запрошувалось? Той у відповідь легенько знизав плечима.