Сергій міркував про суто технологічні питання, а водночас на другому плані свідомості формувалися і виразнішали ті думки і почуття, які, власне, були першопричиною кепського настрою не тільки сьогодні, а вже віддавен. Він не міг забути стану радісної наснаги, яку одержав під час свого короткого перебування у Космограді. Там справді можна було стати “цікавим дурником”. А тут хіба що станеш дурнуватим розумакою. Кожна зустріч з професором Хмарою спричиняється до прикрих роздумів. З одного боку бачиш: Хмара — абсолютно чесна, порядна, енергійна й розумна людина, справжній патріот і далекоглядний адміністратор. І все ж відчувається, що він — не такий, яким би мав бути директор оцього величезного, дуже важливого науково-дослідного інституту. Чому так? Чи, може, тут грають роль чисто індивідуальні людські якості, чи все-таки старість завжди надто консервативна, нездатна пристосуватися до темпів суспільного розвитку?.. Певно, старий і сам замислюється над цим питанням. Сьогодні він наче аж намагався виправдатися, згадуючи про власне протиставлення двох поколінь.
Збігала хвилина по хвилині, а Сергій усе ще сидів біля столу над розкритим лабораторним журналом і смалив сигарету за сигаретою. Йому невластивий був отакий стан похмурого споглядання; він волів помилятися працюючи, аніж уникати зайвої роботи через сумніви щодо її доцільності. Проте сьогодні руки не піднімалися ні на що; той ущипливий, настирливий критик, якого хотів би одержати Сергій, засів у його власній свідомості і безжально розтрощував щонайслабкішу спробу творчої уяви припустити хоч скількись там оригінальний варіант виготовлення стійкого “пирога”.
Мабуть, просто надто перевтомився, — адже два роки без відпустки. Мабуть, настав той неминучий в житті кожної людини переломний етап, коли накопичувані протягом довгих років зміни в фізіології, психології, суспільних відносинах, можливостях і потребах починають вириватися з усталених меж, вимагаючи формування зовсім іншої свідомості. Так підліток протягом кількох місяців перетворюється в юнака. І отак юність, — може, хіба дещо повільніше, — поступається місцем зрілості. Сьогодні оце вперше Сергій Альошин збагнув з повною ясністю, що молодість скінчилася.
Днями почнеться слідство. Це означає, що на декаду, а то й на дві шкереберть підуть всі виробничі плани. Не до досліджень буде, коли доведеться удвох із слідчим шукати голку в стіжку сіна, — де й так уже все шукано-перешукано. То, може, варто на цей час узяти відпустку та гайнути до моря, — в Ялту чи там у Гагру?.. Прихопити з собою Петра Івановича — адже старий за все своє життя так і не вибрався до санаторію. Поблукати мальовничим узбережжям. Чи просто вилежуватися під яскравим сонечком, бездумно поглядаючи на мінливу гру хвиль. Паузи в творчому процесі просто необхідні, бо людина — не машина.
Та знову пригадався Хмара. Ой, покрутить він носом, одержавши заяву про надання відпустки! Підпише, звичайно, бо змушений буде це зробити згідно з законом. Але ж гляне такими докірливими очима, що й відпочивати вже не захочеш.
Сергій підвівся з-за столу, підійшов до лаборанта. Той, аби не сидіти без діла, старанно перетирав численні слоїки з хімікатами.
— Ходімте, мабуть, додому, Петре Івановичу. Все одно сьогодні в нас нічого не вийде.
— Не сидиться мені вдома, Сергію Михайловичу, — сумно озвався лаборант. — Не облишає мене відчуття провини. Вдесяте і всоте пригадую все до дрібниць, обмірковую… Скажімо, щодо того ґудзика, хай йому біс. Готовий битися об заклад на власну голову, що не лишав я його, клятого, у вакуумній камері.
— Ну, а як же він опинився в “перепічці”?
— Та ото ж, Сергію Михайловичу, все перед моїми очима одна картинка стоїть: прилаштовую я кристамулітовий диск у ванні під генератором і бачу — ґудзик на манжеті лівого рукава буквально висить на одній ниточці. Думаю: треба одірвати та сховати до кишені. Але обидві руки зайняті: лівою притримую диск, а правою фіксатори прикручую…
— Ну, гаразд: скажімо, гудзик упав на диск. Ми не помітили цього, бо “очі” нашого “цвіркуна” скеровані на центральну частину зразка. Ввімкнули генератор. А далі що? Пластмаса вмить спалахнула, розвіялась димом, та й квит.