О, недарма той старий так кохався в звірятах! Пси були надійними охоронцями його лігва, коти при нагоді сумлінно виконували функцію листонош, а птахи…
Мабуть, не один десяток годин просидів старий мерзотник на лаві біля своїх воріт, позираючи на вікна лабораторії Альошина, доки знайшов навдивовижу простий спосіб одержати бодай крихітні уламочки засекреченого вогнетриву. Тільки пташка могла б залетіти туди крізь грати на вентиляційних фрамугах. То хай буде пташка: ворона, скажімо, завжди тягне до гнізда всякі брязкальця.
Його розрахунок справдився: він видресирував чорну галку так, що вона почала регулярно залітати до лабораторії, — та ще й коли там не було нікого, — хапала в дзьоб перше, що траплялося на очі, і тягла додому, одержуючи за це винагороду. Ніхто не звертав уваги на її польоти — чи мало тих галок снує в місті. Але автоматичний кіноапарат, націлений про всяк випадок на вікна лабораторії надвогнетривів, зафіксував дивні мандрівки птаха. А далі не важко було зняти на кіноплівку і ту мить, коли злодійка віддавала свою “здобич” у руки старому.
Так, усе виявилося надзвичайно простим… однак тільки після розкриття. І це був повчальний урок: ворог для досягнення мети використовує всі засоби, не гребуючи нічим.
Не думав і не гадав Сергій Альошин, що історія, яка почалася, власне, з незначного, розгорнеться в цілу епопею. О, тепер стало аж надто ясно, що нехтувати капіталістичним оточенням не слід!
Але справжнє приголомшення він відчув аж тоді, коли дізнався, що всю оту акцію з фальшивками та анонімками, яка завдала йому стільки прикрості, організувала Катрін Джефсон, агент ЦРУ Сполучених Штатів і промисловий шпигун концерну “Пітсбург плейт гласс”. Ішлося не тільки про нього: одночасно було атаковано майже всіх провідних фахівців галузі надвисокотемпературних вогнетривів. Методи були однакові: наклепи, провокації, шантаж. Проте не скрізь обійшлося так добре, як Альошину: через конфліктні ситуації кілька видатних учених змушені були кинути дослідження і перейти на іншу роботу; хтось там потрапив до лікарні з інфарктом; у кількох працівників настільки ускладнилися сімейні стосунки, що про нормальну роботу годі було й казати. Підґрунтя всіх оцих мерзенних дій було просте: за всяку ціну загальмувати створення матеріалів надвисокої вогнестійкості, бо на Заході всі спроби в цьому напрямку зазнавали невдач.
Дивний настрій був у Сергія Альошина після тієї вузької наради з приводу розкриття групи “Фенікс”. У ньому вже перетліли почуття обурення, гніву, бентежності, сорому, які вирували в його душі, коли з кожним новим наведеним епізодом вимальовувалися дедалі огидніші й брудніші подробиці діяльності мерзенних людців, для яких не було нічого святого. З нищівною глузливістю він думав зараз про Кет Джефсон з її жалюгідною мрією про мільйон доларів, — і гостро шпетив самого себе за легковажну довірливість, за нехтування обережними порадами професора Хмари; з невимовною огидою згадував про Геннадія Риндіна, який опустився до рівня холуя, став дрібним мерзотником-найманцем, здатним продати рідну матір, — і з тривогою розмірковував над тим, як сталося, що Наталка мала справу з таким. Та крізь усі оці міркування й роздуми в ньому пробивалася і наростала задерикувата злість: хай там що, а найкращою відповіддю всяким “Феніксам” буде створення тих вогнетривів, що їх вимагає сучасність.
Мабуть, щось схоже відчував і професор Хмара. Під час наради старий мовчав і, не дивлячись ні на кого, зосереджено вимальовував якісь візерунки в своєму блокноті, дорогою теж не промовив і слова, а коли підійшли до інституту, запитав Сергія іронічно, навіть неприязно:
— Ну, то коли ж ми зрушимо з мертвої точки, Сергію Михайловичу? “Казав пан — кожух дам, та його й слово тепле!” — чи не так?
— З “кожухами” справа погана, Романе Гнатовичу! — сказав Сергій з викликом. — Але дечим вас порадую незабаром.
— То чим же?
— Відкриттям світового значення! — посміхнувся Сергій.
— Люблю масштабність!.. Жарти жартами, проте треба братися за діло, Сергію Михайловичу. Я шаную вас, ви це знаєте. І все одно… — Хмара зробив паузу, глянув на нього гостро. — Скажу одверто: якщо ближчим часом ви не доб’єтесь хоч будь-яких успіхів, я шукатиму іншого завідувача лабораторії.