Я вже звелася на ноги й шкутильгала вниз схилом, моє розбите тіло теж було замасковане подобою Тедроса.
Залишилося тридцять секунд.
Я штовхала себе вперед, хоча відчувала, що непритомнію. Я кинулася в юрбу отетерілих Тедросів і схопила Агату за пошматовану сорочку, торбина з кристалом досі висіла в неї на руці...
— Це я, — прошепотіла я, почувши, що мій голос низький і впевнений, як у Тедроса.
Принцеве обличчя Агати пом’якшало.
— Тедросе? — ледве чутно прошепотіла вона.
Я міцно стиснула її руку.
— Заклинання мине за двадцять секунд. Хапай Даві. Відведи її в Ліси. Вона відведе нас до Печер Часу. Мерлін там.
Я бачила, що решта Тедросів витріщилися на нас. Ми єдині розмовляли.
— А як щодо тебе? — опиралася Агата.
— Якщо ми тікатимемо разом, Ріан і його люди второпають, що це ми. Я зустріну тебе за годину в колишньому сховку Ліги. Потім разом ми вирушимо до печер.
— Я не можу тебе покинути...
— Ти маєш, якщо хочеш, аби я вижив, — сказала я, мій погляд був таким спокійним, що це переконало її. — За годину. Іди.
— Який із них Даві? — видихнула Агата.
Я вказала на справжнього Тедроса.
— Оцей, — спостерігаючи, як він вибирається з-під купи своїх клонів, юнак оглядав поле, шукаючи свою принцесу. — Відведи Даві в Ліси. Ми маємо врятувати Мерліна.
Я потягнулася до торбини, рішуче налаштована забрати в неї мою кулю.
— Я це візьму.
— Ні, — заперечила Агата й висмикнула її з такою сило, якій я була не в змозі опиратися.
У блакитних очах дівчини палала рішучість.
— Одна година, і я за тобою повернуся.
А потім вона помчала, пірнула до Тедроса, схопила його за зап’ясток і потягла до Лісів, уважаючи, що це я. Тедрос не опирався, може, розумів, що це Агата, чи тому, що все відбувалося занадто швидко для нього й решти, аби щось уторопати...
Але Ріан помітив їх.
Його Тедрос чітко розумів, що коїться.
І^він не хотів їх відпускати.
Його очі знайшли меча на долівці.
Він кинувся до Екскалібура.
Але я встигла першою.
Я підняла меч Короля Артура на хлопця, який стверджував, що він його син, на хлопця, який уважав, що він король, хлопця, який витягнув цей меч із каменя, і якого я зараз уб’ю цим вістрям.
Але у своєму житті я вбила лише один раз.
Друга, без якого досі вчуся жити.
Я маю інші шляхи.
— Це Тедрос! — звернулася я до людей Тедроса навколо, указуючи Екскалібуром на короля. — Ось самозванець! Це він!
Армія Тедросів почала оточувати короля.
Ріан позадкував.
— Ні... заждіть... він Тедрос. Оце він!
Потім витріщився на мене, під оболонкою Тедроса його самовпевненість розчинялася.
— Але якщо ти Тедрос...
Він озирнувся на Агату й принца, які мчали до Лісів.
— То хто тоді...
— Узяти його! — вигукнула я.
— Ні! — закричав Ріан.
Але він запізнився. Гієни відчули кров. Його люди оточили хлопця.
Я опустилася навколішки, Екскалібур вислизнув із пальців на траву, життя залишало моє тіло, хоча зовні воно виглядало молодим. Усередині мої легені зсохлися. Серцебиття сповільнялося. Очі затуманилися, схоже, я вже готова була піти.
Коли натовп накинувся на Ріана, я озирнулася на моїх двох Тедросів, які допомагали один одному перебратися через сторожову стіну, яка відокремлювала замок від Лісів.
Раптом вони завмерли, немов торкнувшись одне одного, вони здолали чари. Агата нажахано подивилася на справжнього Тедроса, а потім розвернулася до мене, Тедроса, який перехитрив її, залишившись на полі бою...
Земля здригнулася, почувся цокіт копит.
Немов мара, на пагорб вискочив чорний кінь.
Вершник був чорним проти сонця, він проривався крізь Тедросів, які насувалися на короля. Він трощив їхні кістки й відкидав убік, а потім зіскочив із сідла й схопив пораненого Тедроса у свої обійми.
Схилившись над королем, тінь обняла Ріана, наче розуміючи, хто прихований під личиною Тедроса. Він пробігся пальцями по Ріанових забоях, закривавлених грудях, відчуваючи, як вони підіймаються й опадають від подихів.
Він обережно опустив короля.
Потім холодні, немов сапфіри в печері, сині очі знайшли мене.
Він рухався швидко, чорний пес, наче сама Смерть.
Коли він став наді мною, я побачила його обличчя.
Джапет вишкірив зуби, його щоки були в плямах Ріанової крові, кулаки стислися з убивчим наміром. Він підняв із трави Екскалібур, моє обличчя принца відбилося в сталі.
Я побачила, як за його спиною двоє моїх Тедросів кинулися мені на допомогу...