Але зараз Софі дивилася на Тедроса. Принц не зрушив від підніжжя пагорба, склавши руки на голих грудях.
— Привіт, Тедді, — кинула Софі. — Дивно це казати, бо ще мить тому я була тобою.
Очі Тедроса спалахнули, немов діаманти.
— О, тепер ти приповзла назад? Після того що наговорила про мене тому чудовиську? Що я гниль у серці Камелота? Що я маю померти?
Софі стиснула губи.
— Я ж тут, так?
— Ага, але на чиєму ти боці? — гаркнув Тедрос у відповідь.
Агата повернулася до принца.
— Софі вдавала, що вона на боці Ріана. Вона казала те, що мала, аби він нічого не запідозрив...
— Не марнуй слова, Агато, — різко промовила Софі. — Декан мертва, його Декан, а він, як зазвичай, турбується лише про себе. А ще кажуть, що Зло — я. Я кинулася в битву, аби врятувати його. Залишилася під час минулої утечі, аби врятувати його. Аби врятувати його, терпіла знущання двох монстрів, один із яких смоктав із мене кров, а тепер принц сумнівається в моїй відданості.
— Ти вважаєш, що я не оплакую Даві? Ти вважаєш, я не почуваюся винним? Не смій переводити увагу на неї! — відповів Тедрос. — Річ у тім, що, хай наскільки ти вдаєш Добро, я все одно тобі не вірю, після того що ти сказала про мене, і після того як, маючи нагоду звільнити мене з підземелля, звільнила Горта!
— Звільнивши тебе, я б прирекла тебе на швидшу смерть, ніж та, яку ти мало не отримав, тупоголовий йолопе! — прошипіла Софі.
Гедрос отетерів, Він випрямився.
— То скажи, що це все було брехнею, — наполягав він. — Усе те, що ти сказала про мене Різну.
Софі уважно подивилася на нього... а потім пішла геть.
— Та я навіть не пам’ятаю, що казала, якщо чесно. Я надто зосередилася па тому, аби врятувати життя тобі й твоїй принцесі. Але якщо ті слова аж так тебе вразили, може, у них були зерна правди. Агато, мерщій ходімо звідси, допоки люди Ріана не почули, як вищить цей блазень, і не прийшли, щоби вбити нас. Нам іще потрібно подолати чимало миль, до того ж вони па нас чекають.
— Вони? — запитала Агата. — Хто — вони?
Софі не відповіла.
Агата поквапилася слідом, залишаючи досі набурмосеного Тедроса біля пагорба.
Вона розуміла, що має на нього почекати, що має стати миротворцем між подругою й принцом, як зазвичай, але Агата вже брала Софі під руку, вони шепотілися й горнулися одна до одної так, ніби взагалі не розлучалися. Софі відкинула волосся з обличчя найкращої подруги й радісно посміхнулася, дві дівчини крокували крізь темряву Лісу.
Але невдовзі вони почули позаду Тедросові кроки.
— Куди ми йдемо? — не вгавала Агата.
— У єдине місце в Лісах, де ми будемо в безпеці, — тихо відповіла Софі. — А ти маєш розповісти мені все, що сталося після твоєї втечі.
Агата подумала, що, може, вони прямують до старого сховку Ліги Тринадцяти, як наполягала професорка Даві, але потім загадала, що Лігу розпустили, і їхня нора знаходиться десь далеко від Камелота. Даві лише хотіла, аби вона й Тедрос забралися якнайдалі, перш ніж заклинання розвіється.
— Говорячи про безпечне місце, ти маєш на увазі Школу? — припустила Агата. — Але май на увазі, там Ріан шукатиме нас найперше...
— Ні, — коротко відповіла Софі. — А тепер відповідай на моє запитання.
— Дозволь подивитися на твою Мапу пошуків слави. Вона покаже, де решта.
— Ні, не покаже, — зауважила Софі, указуючи на герб лебедя на сукні Агати. — Бо вона вважає, що ти, як і решта, — першокурсники. Коли Робін і я втікали, він розповів, що ви помінялися гербами, аби обдурити мапу Змія.
— Але його мапа досі показує тебе й Тедроса! Ви двоє не маєте гербів! Це означає, що Ріан досі може вас бачити! Він зможе знайти нас, куди би ти нас не повела! У Лісах не існує безпечного місця...
— Агато, ти мені довіряєш? — запитала Софі.
— Звісно...
— То припини змінювати тему. Ти дізналася ще щось про Ріана й Джапета?
Усе в грудях Агати напружилося. Їй потрібно було знати, що сталося з Робіном, Шерифом, рештою команди. Їй потрібно було дізнатися, як обманути Ріана, коли його мапа стежить за кожним їхнім рухом...
Але очі Софі були невблаганні.
Агата глибоко вдихнула.
Вона розповіла Софі все, про що дізналася з книжки Сейдера, а Софі розповіла про все пережите через Ріана. Агата весь час озиралася на принца. Вони пересувалися крадькома, три постаті в лісі ховалися, ледве почувши коней, але жодного разу їх не побачили. Шлунок Агати стискався від спраги й голоду, але Софі відволікала її безліччю запитань.