— Отже, ти говориш, що, якщо сотня правителів знищать свої каблучки, Ріан отримає сили Казкаря, — підштовхувала Софі. — Левогрив стане новим Казкарем. Усе, що напише Ріан, утілиться в життя, байдуже, наскільки Злим воно буде. Він зможе вбивати змахом пера. Він зможе прикінчити всіх нас. Він стане непереможний.
— Так стверджує пророцтво Сейдера, — відповіла Агата.
— Але чимало правителів досі мають свої каблучки, — зауважила Софі. — Вони опиралися Ріану під час зустрічі Королівської Ради. Не всі готові проголосити війну Школі.
— Після того що ми щойно вчинили на полі бою, це може змінитися, — буркнула Агата.
— Зажди... Робін мав каблучку! — скрикнула Софі. — На зустрічі. Він посигналив мені нею. Це означає, ми в безпеці. Він ніколи не знищить її!
— Це, мабуть, підробка, або ж тобі здалося. Шервудський ліс не є офіційним королівством, — заперечила Агата. — Тест із географії на уроці Сейдера на першому курсі, пам’ятаєш? Робін не може мати обручку.
— Але я присягаюся, що... — Софі принишкла, сумніваючись у спогадах. — Отже, нам ні на кого розраховувати? Немає жодного правителя, який би тримав оборону?
Агата подивилася на Софі порожніми очима.
— А наскільки сильно Ріана побили його люди? — запитала Софі, намагаючись виглядати сповненою надії. — Їх було чимало. Може, він...
— Змія так просто не вбити, — кинула Агата. — До речі, про Змія. Ти сказала, що Джапет використовував твою кров. Твоя кров зцілює його, але не Ріана?
Софі похитала головою.
— Але вони близнюки, — сказала Агата. — Як ти можеш зцілювати одного, але не зцілювати іншого?
— Мене більше хвилює, що вони робитимуть із силами Казкаря, якщо отримають їх, — сказала Софі. — Я чула, як Ріан говорив, що Джапет прагне чогось конкретного. Чогось, чого вони обидва прагнуть. І отримають, щойно буде знищена остання каблучка.
Її очі розширилися.
— Зажди. Ріан мені дещо сказав. Тієї ночі, коли я вечеряла з ним. Що наступить день, коли Єдиний Істинний Король правитиме вічно. І що це станеться раніше, ніж я думаю. Що наше весілля поєднає всіх.
— Ваше весілля? — перепитала Агата.
— Те саме він казав і сестрам Містраль. Що вони мали утримувати королівства на його боці до весілля...
Софі замовкла.
— Отже, я теж маю бути частиною цього всього. Хай що Ріан планує зробити із силами Казкаря... йому потрібно, аби я була його королевою.
Агата продовжила думку.
— А він сказав, що тебе обрало «перо»?
Софі кивнула:
— Якесь безглуздя.
— Ще більше загадок, — погодилася Агата.
— Але якщо ти потрібна Ріану для його плану, єдине не підлягає сумнівам, — вона подивилася на найкращу подругу. — Він іде по тебе.
Мить вони помовчали.
— Немає Даві, немає Лессо. Мерлін недосяжний... — нарешті промовила Агата, більшою мірою до себе. — Нам потрібна допомога, Софі.
— Ми вже майже на місці, — неуважно відповіла Софі.
Агата кинула на неї погляд.
— Ти дивно пахнеш. Наче викачалася в землі.
Якщо Агата очікувала на відповідь, вона її не отримала. Натомість Софі лише зітхнула.
Агата озирнулася на Тедроса, він нахилив голову, слухаючи про все, що дівчата пережили, допоки він був у в’язниці. Без сорочки він тремтів від різких поривів холодного вітру, болісні подихи вривалися...
Поранений бік обняла рука, і він підняв очі на Агату, яка притягнула його до свого тепла. Потім Софі притулилася до Тедроса з іншого боку, загортаючись у свою сукню.
Тедрос не опирався, наче почуте під час подорожі приборкало його.
Мало-помалу він припинив здригатися, і дві дівчини прихистили його під час решти шляху.
— Казкар має вижити. Ліси мають вижити, — нарешті промовив Тедрос. — І єдина можливість для цього — повернути мій трон. Ріан не заспокоїться, допоки остання каблучка не буде знищена. Я маю сам зупинити його. Я маю здолати його раз і назавжди.
— Тедросе, ти ледве рухаєшся, — озвалася Агата. — У тебе немає меча, підтримки Лісів і жодної можливості підібратися до Ріана, щоб його брат і посіпаки не вбили тебе першим. Ти навіть не маєш сорочки. Зараз нам потрібно десь сховатися...
— Ось ми й прийшли, — промовила Софі, раптом зупинившись.
Вона стояла біля пенька, на якому юрмилися світляки, блимаючи в темряві помаранчевим світлом.
— Ось воно, — полегшено промовила вона. — Єдине місце в Лісах, де ми будемо в безпеці.
Агата витріщилася на колоду.
— Ем.
Десь неподалік загупали коні, цього разу в супроводі голосів.