— Сподіваюся, ти жартуєш, — буркнув Тедрос. — Це була стара зупинка Гномленду у Квітнику, коли гноми ще жили в Камелоті. Вони зникли, після того як батько заборонив чаклувати в королівстві. Поїзди більше тут не ходять...
Він зморщив носа.
Агата теж це відчула — знайомий димний запах, схожий на землистий чай. Але, перш ніж вона встигла визначити, звідки він надходить, із колоди хтось визирнув, осяяний світляками, витріщаючись просто на неї.
Турнепс.
Чи, радше, перевернутий турнепс із двома кліпаючими оченятками й ротом у вигляді літери «о».
— Ви сказали гноми? — запитав турнепс. — Тут немає гномів. Це поза законом. Гномам заборонено відвідувати Камелот. А овочам? Овочам, безумовно, можна. Тож, будьте ласкаві, мандруйте далі й...
— Ітінзи, — промовила Софі.
Турнепс зиркнув на неї.
— Перепрошую?
— Ітінзи, — повторила вона.
— Ну, тоді, — сказав турнепс, прокашлявшись.
Він зник із поля зору, і верхівка колоди відсунулася, немов люк, відкривши широкий отвір.
Стукіт копит наближався.
— За мною, — наказала Софі.
Вона поставила одну ногу на край колоди й стрибнула всередину.
Агата озирнулася на дерева — до неї наближалося море смолоскипів над жеребцями. Тедрос уже кинувся до колоди й потягнув за собою принцесу...
Агата пірнула з головою в темряву, і кришка колоди накрилася за нею. Учепившись за руку принца, вона провалювалася, а потім не втримала його, і вони розлетілися, обертаючись у вільному падінні, схожі на піщинки в годиннику. А потім ноги Агати за щось зачепилися, її політ сповільнився, тіло залевітувало, ніби сила тяжіння зникла.
Спалахнуло Тедросове сяйво, освітивши його власну ширяючу' постать. Агата теж запалила палець і посвітила довкола.
Навколо талії Тедроса, немов ласо, оповився соковитий зелений пагін, ще один тримав Агату за ногу, плавно опускаючи принца й принцесу вниз до покинутої станції Квітника, каркаси мертвих поїздів були звалені біля стіни. Квіткові вагони, що колись вибликували барвами відповідних ліній, тепер згнили й стали коричневими, осипаючи квітки й листя в безодню. У ніс ударив сморід гниття, павутиння чіплялося за вуха й ноги. Пагони навколо Агати й Тедроса здавалися єдиною ознакою життя. Старий, тьмяний напис лежав уламками посеред безладу:
Пагони, що несли Агату й Тедроса, спалахнули люмінесцентним сяйвом, зелені парості затріщали від електричної напруги, а потім затягнулися довкола них, наче ремені безпеки...
І почали опускати їх швидше.
Агата вдивилася в безодню, шукаючи Софі, але побачила лише дно ями, що наближалося.
Пагони почали розкручуватися, наче якорі, опускаючи принца й принцесу на твердий, темний ґрунт. Перш ніж Агата й Тедрос змогли хоч щось удіяти, пагони їх відпустили.
— Тедросе! — закричала Агата.
— А-а-а-а! — зойкнув Тедрос.
Вони впали на землю просто на той світ і одразу приземлилися на задні сидіння візка рікші. Агата впала на коліна Тедросу, поряд утиснулася Софі.
— Тепер розумієш, чому я смерділа землею? — запитала Софі.
— Це всі? — прогудів бадьорий бас.
Агата й Тедрос глипнули на юного гнома, що вмостився на велосипед, приєднаний до яскравого помаранчевого візка рікші гном дивився на Софі. Він мав темну, рум’яну шкіру, у нього на голові виблискував гостроверхий блакитний капелюх, а сам чоловічок був одягнутий у модний костюм.
— Здається, ти казала, що їх буде троє, — промовив гном.
Софі втягнула повітря.
— Ні. Це всі.
— Гаразд. Не можна змушувати короля чекати, — озвався гном, потягнувся назад і дав Софі сувій старезної тканини. — Будьте люб’язні накритися зміїною шкірою.
Софі розгорнула простирадло з прозорої луски й накинула на голови собі та друзям. Холодна, воскова поверхня накрила Агатині щоки й торбину в її руці.
— Це робитиме вас невидимими, доки ми не дістанемося палацу короля. Не можна, щоб дорогою вас хтось помітив, інакше ви мертві, мертві, мертві, — промовив гном і почав крутити педалі в напрямку темного одинокого шляху. Це нагадало Агаті атракціон на гавалдонському ярмарку. — Не-гномам заборонено з’являтися у Гномленді, відтоді як король Артур вигнав нас. Якщо якийсь гном вас упіймає, він матиме повне право загнати ножа вам у око. Днями до нас заблукала білка, і вона пішла на п’ятничний шашлик.
Софі потягнула зміїну шкіру до себе.
— Король Ітінзи відправив мене по вас, — теревенив гном. — Ітінзи дозволив людям сховатися у Гномленді? — він скептично свиснув. — Або ж він щось хоче від вас, або ж уб’є вас, щоб попередити інших не-гномів, аби вони трималися якнайдалі. Хоча, думаю, вам не варто цим перейматися. Не схоже, що ви родичі короля Артура, абощо.