Агата й Софі зиркнули на Тедроса.
Тедрос ковзнув глибше під зміїну шкіру.
— Якщо чесно, я навіть не знав, що король удома, — безтурботно продовжив гном. — Приходить і йде без попереджень, іноді його немає впродовж не одного місяця. Аж раптом я отримую повідомлення з палацу, що біля колоди вештаються люди, які шукають, де сховатися, і я маю привести їх до нього.
Гном почав крутити педалі швидше, наблизившись до крутого спуску.
— Білявку я зустрів першою, коли знайшов її з групою Шерифа. А потім вона повернулася по вас двох, — кинув він Агаті й Тедросу, указуючи на Софі. — Я відвіз групу Шерифа до палацу. Він запхав усіх друзів у чарівну торбину. Умостив її на заднє сидіння, і гноми геть нічого не помітили. А ви троє, навпаки, стирчите навсібіч, як свиня в курятнику, ані підібгаєте ноги й руки. Ця річ була створена не для людей!
Він рвонув униз, через це шкіру мало не здуло, але Агата й Софі встигли її спіймати. Гном рвучко повернув, Агату кинуло вбік, торбина гупнула на Тедроса, і він мало не випав із візка.
Гном озирнувся на пасажирів.
— Я мав представитися. Я Субраманьям, хлопчик-паж Короля, Коронованого Регаліями, Ітінзи, короля-командора Гномленду. Хоча не завжди хлопчик.
У хмаринці пилу він перетворився на дівчинку-гнома.
— Маю обрати, бути хлопцем чи дівчинкою, до тринадцятого дня народження. Гадаю, що хочу бути хлопчиком, бо більшість друзів вирішили стати дівчатками, тож... — Він знову став хлопчиком і посміхнувся пасажирам. — Присягаюся, ви заздрите гномам через цю здатність.
— Та не дуже, — одночасно відповіли Софі, Агата й Тедрос.
— Можете звати мене просто Суббі, — сказав Субраманьям, котрий повернув і швидко закрутив педалями. — Не турбуйтеся, хто б вас не переслідував, тут вони вас не відстежать, байдуже, якими чарами володіють. Не можна знайти королівство, про існування якого ти навіть не знаєш! Праворуч найкращий краєвид Гномленду. Хоча зараз година пік — не висовуйтеся з-під шкіри!
Агата подивилася через борт візка й від подиву стиснула Тедросове стегно.
Неосяжний, вируючий потік транспорту рухався на милю вглиб землі, сотні яскравих помаранчевих рікш і велосипедів квапилися на різноманітних підйомах і спусках. Вони перевозили гномів, ті гучно гули в роги, що відтворювали котяче нявчання. У центрі цього божевільного шосе, яке нявчало, розташувався Гном-сіті — величезний неоновий мегаполіс, який тримали люмінесцентні зелені пагони, що не лише збирали всі будівлі, котеджі, вежі гном’ячого розміру в гігантську підвісну систему, але, схоже, ще й живили їх, немов електричні дроти.
Суббі ввірвався в щільний рух, повернув на крайню смугу, аби обійти велосипедистів і рікш, напханих гномами, розлючене нявчання вибухало зусібіч. Кружляючи центром Гном-сіті, вони минали ресторани («Мало-їжа Дрібного Пітера», «Ельфійська діва», «Ням-ням-гном»), різні заклади («Гном’яча городина», дитячий садок «Маленька дрібнота», барбер-шоп «Брати Бородані»), а також спортзал «Куций та дужий», центральну лікарню «Невеличкий огляд» і «Веселу калюжу» — аквапарк завбільшки з пінту. Його гірки були такі круті, що маля гнома вилетіло з однієї, потрапило на шосе, відскочило від рікші й приземлилося на коліна водію, велосипед якого їхав поряд із ними.
На всіх будівлях і спорудах світилися написи: НЕ-ГНОМІВ БУДЕ СТРАЧЕНО, а в кутку кожного був намальований значок, офіційна емблема Гномленду:
Цей самий відбиток лапи головував на куполі Музею гномів, який приймав виставку «Золота ера Ітінзи»; довга черга гномів висіла на пагонах, чекаючи на можливість потрапити всередину. Поряд, у Храмі Ітінзи, побожні гноми піднімали рученята, гномелла-священниця позначала їхні чола припорошеною золотом лапкою. Написи на лозах указували: «Вулиця Ітінзи», «Суд Ітінзи», «Проїзд Ітінзи», — і повсюди, куди Агата кидала оком, гноми вітали одне одного з посмішкою, піднімаючи долоньки, немов лапи, та вигукуючи: «Благослови тебе Ітінзи!»
Софі прошепотіла:
— Хай хто той Ітінзи є, він диктатор.
— І це мені каже дівчина, яка прикрасила Школу Зла власними фресками, — відповіла Агата.
Софі вдала, що не розчула її слів.
І ось унизу стало видно палац короля, він мерехтів яскравим синім кольором між пагонів, наче флуоресцентна фортеця, на його рогах були збудовані освітлені свічками башти. Варта з гномів у блискучих блакитних капелюхах, таких, як у Суббі, сиділа на літаючих лататтях зовні королівської брами, тримаючи ятагани, більші за їхні голови.