Тедросове обличчя захмарилося сумнівами, тепер він не був схожий на хлопця, який уважав, що може самотужки відвоювати трон.
— Має.
Вони взялися за руки й озирнулися на Суббі.
— Нехай щастить, — підморгнув гном.
Агата й Тедрос стрибнули у воду й вийшли з іншого боку, Софі виринула за ними, сукня була мокра, волосся скуйовдилося, вона розлила свою склянку молока:
— Фе-е-е-е, я мокра! Я мокра! Я... секунду...
Вона витріщилася на Агату й Тедроса, які були абсолютно сухі.
Потім вона простежила за поглядами друзів.
Перед ними постала тронна зала з оксамиту: стіни, підлога, стеля були вистелені однаковою м’якенькою, темно-синьою тканиною. Оксамит на стінах був розділений на панелі, колони між панелями були заповнені сяючими світлячками, які повзали вгору-вниз чіткими рядами, немов варта. На передньому плані зали розташувався золотий трон, досить великий, аби вмістити гіганта, освітлений люстрою, укритою безліччю світлячків, угорі трону були викарбувані слова: «К.К.Р. ІТІНЗИ».
На підлозі перед троном сиділо безліч людей, їхня увага була прикута до трьох чужинців.
Агата видихнула.
Тут були всі: Естер, Анаділь, Дот, Горт, Нікола, Робін, Ґвіневера, Шериф і решта... — усі її друзі, які врятувалися під час битви в Камелоті, тепер знаходилися в безпеці Гномленду...
Але не лише вони.
Ті, кого вона залишила в Школі, теж якось дісталися палацу Ітінзи: професорка Анемона, професор Менлі, професорка Шікс, принцеса Ума, Юба, Кастор і всі першокурсники мовчки тулилися на підлозі.
Вони з очікуванням подивилися на Агату, Софі й Тедроса, потім глипнули на двері, чекаючи, що ось-ось з’явиться Декан Добра.
А потім побачили Агатине обличчя.
І все зрозуміли.
— Хай де зараз перебуває Декан, вона спочила з миром, — промовив Робін Гуд до Агати. — Вона пишалася б тобою.
Агата зустріла його очі, стримуючи плач.
Але зараз друзі й учителі, оточивши її, обіймали дівчину одне за одним.
— Я молилася, аби ви вижили, — задихаючись, промовила Естер, не здатна приховати емоції. — Даві, мабуть, почула моє бажання. Добра фея-хрещена до самого кінця.
— Ми любимо тебе, — хлипнула Кіко.
— Навіть я, кому насправді ти не подобаєшся, — сказав Горт.
Нікола штовхнула його в бік і приєдналася до обіймів.
— Ми б досі сиділи в підземеллі, якби не ти.
— Не лише я, — сором’язливо промовила Агата. — Ми всі брали участь.
Вона озирнулася на Тедроса й Софі, які отримали свою частину обіймів (Софі скористалася нагодою пообійматися з гарними Щасливцями).
Невдовзі ґвалт затих, і всі знову зайняли свої місця, притискаючись одне до одного, як велика, строката сім’я. Навіть Агата дозволила собі трохи розслабитися. Зараз вони були всі разом. Усі. Нікого не покинули.
Але незабаром зернятка страху знову дали паростки.
Софі сиділа біля Робіна:
— Я можу присягнутися, що під час зустрічі Королівської Ради ви мали обручку. Але тепер у вас її немає.
— То була не моя каблучка, — пирхнув Робін. Софі насупилася.
— Але ж...
Агата втиснулася між ними.
— А що ми робитимемо тепер, Робіне? На нас полюють усі Ліси. Як же нам відбиватися?
— Ось чому ми тут, — промовив Шериф Ноттінгемський, сідаючи поряд.
— Аби попросити допомоги в короля Ітінзи, — сказала Ґвіневера, підсуваючись до Шерифа.
— Стривайте. По-перше, як Робін і ви дісталися Камелота? — запитав Тедрос у Шерифа, сідаючи біля матері. — Та торбина була знищена! Змій пошматував її на клапті, коли тікав із Шерифової в’язниці...
— Не можна знищити чарівну торбину, — прошкабарчав Шериф, стискаючи заштопану торбину. — Змій помилився, коли залишив по собі клапті. До того ж мати Дот — найкраща швачка в Лісах.
— Моя мати? — озвалася Дот, висунувши голову ззаду, немов кріт. — Моя мати померла, коли я була ще немовлям!
Робін подивився на Шерифа.
— Звісно, померла! — відповів Шериф.
Дот насупилася.
— Тоді як вона могла заштопати...
Шериф продовжив:
— Торбина відокремлює друзів від ворогів, тож я скористався нею, аби переловити піратів та утримувати їх, а команду переносив із місця на місце. Ну, поки ті феї не звільнили піратів під час битви. Мабуть, відчули їхній сморід усередині.
— Зважаючи, як ти тхнеш, здивований, що вони не звільнили тебе разом із ними, — покепкував Робін.
— Стривайте-но, — Агата насупилася на Робіна. — Ви сказали, що ви й ваші Веселі розбійники не допомагатимуть мені. А ще ви й Шериф ненавидите один одного. Як ви опинилися тут?