— На це має відповіти Тедросова мамця, — озвався Робін.
— Власне, Софі, — сказала Ґвіневера.
— Я? — здивувалася Софі, витискаючи волосся в порожню склянку.
— Того вечора, коли ти обідала з Ріаном, ти буцнула мене ногою під столом, — пояснила колишня королева. — Ти сказала, що Тедрос тепер сам по собі. Що ти не його мати. Це було викликом для мене. Просто перед писком того чудовиська. Ти надихнула мене продовжувати спротив, хоча це здавалося неможливим. Через ковзуна на обличчі я не мала змоги послати звістку за межі Камелота. Але під вікном кімнати королеви росте дерево зі співочими птахами, яких я годувала щодня. На знак подяки вони стали моїми маленькими шпигунами, співали гучніше щоразу, коли було безпечно вислизнути в Ліси на побачення з Лансом. Тож після того обіду я прослизнула в колишні покої, удала, що прибираю в них, а там були вони, мої пташечки, співали надворі, як зазвичай. Але коли вони побачили мене з огидним ковзуном на обличчі, то припинили співати. Очима запитали, чим можуть мені допомогти. Тож, прибираючись, я мугикала пісеньку... пісеньку, яку знає кожна пташка...
Вона почала мугикати, а Робін наспівувати:
— Ненавиджу цю пісню, — прогарчав Шериф.
— Бо про тебе люди співають лише «Шериф, Шериф, смердючий Шериф», — відповів Робін. — Коли птахи проспівали про лихо Ґвен, я розповів усе Веселим розбійникам, але ті ледацюги не зрушили з місця, аби допомогти Агаті, і не зрушили б, аби допомогти Ґвен, хоча Артур був моїм друзякою. Але потім із-поміж усіх людей саме Шериф надіслав звістку, що він вирушає до Камелота, аби врятувати з підземелля доньку, і благав допомогти.
— Маячня, — скривився Шериф. — Я не благав тебе ні про що. Я сказав, що ти маленьке боягузливе курча, яке дозволяє дівчині, яка врятувала тебе, гнити в камері, і що я сподіваюся, що Казкар знову почне твою казку й розповість усьому світові, що за один ти насправді.
— Еге ж. Віддалено нагадує, — сказав Робін. — До речі, потім іще Меріон запитала в мене, що б я робив, якби мою власну доньку захопив той Ріан. І чи Дот мені не за доньку? Меріон знає, на які мозолі наступати.
— І я теж, — пробурмотів Шериф.
— Тож я не міг повернутися до «Стріли Меріон», аби й далі марнувати час. Після цього всього, — зітхнув Робін. — Тож приєднався до Шерифа й поїхав до Камелота. Відправив Ґвен лотос, аби вона знала, що ми вже близько.
— Я носила квітку у волоссі, аби підтримувати в собі надію, — зітхнула колишня королева.
— А потім, коли ми вже були в дорозі, ми почули, що Дот і ще декілька бранців утекли з підземелля, — розповідав Шериф. — Попри все це, я все одно не хотів, щоб той виродок Ріан виграв. У Лісах є закон і порядок, і я не заспокоюся, допоки голова цієї свині не опиниться на списі.
— Ось чому ми всі зараз тут, у палаці короля Ітінзи, благаємо про допомогу, — закінчив Робін Гуд.
— А якщо він не допоможе? — запитала Агата. Загули труби, Агата підстрибнула від несподіванки. Із темряви позаду трону вигулькнули вартові гноми в блискучих блакитних капелюхах і жорстких кітелях.
— Вітаємо вас, ворожі люди! Ви тут на запрошення Короля, Коронованого Регаліями, Ітінзи. Будь ласка, підведіться, ушановуючи короля!
Світлячки на стінах і люстрі націлили своє помаранчеве світло на трон.
Агата й решта хутко підвелися на ноги.
— Послухайте, — прошепотіла Агата до Робіна. — Гноми ненавидять короля Артура за те, що він вигнав їх, а це означає, що вони ненавидять усіх...
— Мене, — утрутився Тедрос за їхніми плечима. — Агата має рацію! Що, як король Ітінзи знає, хто я? Що, як він убачатиме в нас ворогів? Що, як ми прийшли до ще одного правителя, який прагне нашої загибелі більше, ніж Ріан?
— Тоді ми мерці, — похмуро промовив Робін.
— А поки що тримайся позаду, — прогарчав Шериф.
Шлунок Агати стиснувся. Золотий трон перед нею несподівано набув загрозливих розмірів. Захопившись родинним возз’єднанням, вони добровільно ув’язнили себе в палаці незнайомця. Незнайомця, який, безумовно, достатньо ненавидів Тедроса, щоб одразу вбити його. Її хвилювання через це місце переросло в паніку. Це була засідка. Вона відчувала це. Вони мають забиратися звідси негайно...
Але не встигла вона зрушити з місця, як труба гнома знову загула:
— Представляю шанованого, чарівного Короля, Коронованого Регаліями... Ітінзи!
Якусь мить нічого не відбувалося.