Ріан скинув очі на натовп.
— Ось, наприклад, ти, Ананія з Нижнього лісу, донька Сисіки з Нижнього лісу.
Він указав на худу, неохайну жінку, ошелешену тим, що король знає її ім’я.
— Ти тридцять років працювала в стайнях свого королівства, вставала до схід сонця, аби доглядати коней королеви — відьми Нижнього лісу. Коней, яких ти любила й виховувала для битв. Але перо не написало твоєї казки. Ніхто не знає про твої жертви, кого ти кохаєш, чи які повчальні історії можеш запропонувати, — історії більш вартісні, ніж про пихатих принцес, яких обирає Казкар.
Ананія зашарілася, коли всі навколо подивилися на неї із захопленням.
— А ти, ну, ти, як щодо до тебе? — продовжив Ріан, указавши на мускулистого чоловіка, біля якого стояли троє хлопців-підлітків із поголеними головами. — Дімітров із Дівочої долини, усі троє синів якого хотіли потрапити до Школи Добра й усім було відмовлено, тож хлопці тепер служать лакеями юній принцесі Дівочої долини. День у день ви тяжко працювали, хоча розуміли, що принцеса нічим не краща за вас. Хоча усвідомлювали, що ви заслуговуєте на рівні шанси на славу. Чи навіть після вашої смерті ваші казки так ніхто й не розповість? Хіба ви всі маєте померти зневажені та забуті?
Очі Дімітрова наповнилися слізьми, а сини обійняли батька.
Естер чула, як натовп гуде дедалі гучніше, у захваті, через те що хтось, настільки величний, віддає їм шану. Що він узагалі звернув увагу на них.
— Але якби існувало перо, яке написало б ваші казки? — припустив Ріан. — Перо, яке контролювали б не загадкові чари, а чоловік, якому ви довіряєте. Перо, яке жило б на виду, а не зачинене за шкільною брамою. Перо, створене для Лева. — Він нахилився вперед. — Казкарю байдуже до вас. А мені ні. Казкар не врятував вас від Змія. Це я вас урятував. Казкар не відповідає людям. А я відповім. Бо я хочу слави для вас усіх. І моє перо теж.
— Так! Так! — закричали люди.
— Моє перо дасть шанс німим. Моє перо розповість правду. Вашу правду, — виголосив король.
— Давай! Давай!
— Правління Казкаря закінчене! — прогримів Ріан. — З’явилося нове перо. Починається нова ера!
Естер і решта ув’язнених спостерігали у своїй камері, як від золотого одягу Змія відшарувалася смуга, вона перелетіла через стіну балкона, невидима натовпу. Золота стрічка знову перетворилася на лускатого чорного ковзуна, який піднявся високо в небо, досі непомітний. А потім у сонячному світлі опустився над юрбою перед королем Ріаном, обернувшись на довге, золоте перо, гостре з обох кінців.
Натовп зачаровано спостерігав за цим дійством.
— Нарешті. Створено перо для людей, — промовив Ріан, тоді як перо зависло над його простягнутою долонею. — Узріть... Левогрива!
Натовп вибухнув найшаленішими криками.
— Левогрив! Левогрив!
Ріан указав пальцем, і перо злетіло в небо над замком Камелота й написало золотом на тлі чистого блакитного неба, наче на порожній сторінці...
Вражені, усі громадяни Лісів, Добро і Зло упали навколішки перед королем Ріаном. Незгодних мешканців Камелота примусили опуститися ті, хто стояв поруч.
Король підняв руку.
— Тепер жодного «одного разу». Є лише теперішнє. Я хочу почути ваші казки. Я й мої люди шукатимемо їх, аби для кожного моє перо змогло написати справжні новини Лісів. Не казки про зарозумілих принцес і відьом, що б’ються за владу... а історії, які висвітлюватимуть саме вас. Ідіть за моїм пером і Казкар більше не матиме місця в нашому світі! Ідіть за моїм пером і ви всі отримаєте шанс на славу!
Мешканці Лісів вибухнули криками, коли Левогрив піднявся в небо над Камелотом, сяючи, наче маяк.
— Але лише Левогрива замало, аби перемогти Казкаря та його брехливу спадщину, — продовжив Ріан. — У казці про «Лева і Змія» Лев мав на своєму боці Орла, аби впевнитися, що Змій ніколи знову не знайде шлях до правління. Леву для успіху потрібен Орел — васал короля, який стане найближчим радником. І сьогодні я покажу вам цього васала, який допоможе мені в битві за величні Ліси. Того, кому ви зможете довіряти так само, як мені.
Натовп завмер в очікуванні.
Змій почав рухатися з середини балкона до помосту, досі в зеленій масці, спиною до Естер і решти.
Але перш ніж він пройшов крізь начакловану стіну окозамилювання й постав перед юрбою, ковзуни, які утворювали маску Змія, відірвалися від його обличчя й полетіли геть.
— Я представляю вам... мого Орла... васала вашого короля... — проголосив Ріан. — Сера Джапета!
Змій вийшов на світло, показавшись натовпу, золотий одяг замерехтів на сонці. Натовп ахнув.