А потім Агата побачила.
З іншого боку кімнати до трону крадькома ступала тінь, повільно, обережно, немов пливла в повітрі.
Агата відсахнулася, серце пронизало відчуття приреченості.
Тінь підкрадалася ближче... ближче...
Король Ітінзи вийшов на світло, показавши себе. Софі впустила молоко.
Тедрос упав па спину.
Очі всіх присутніх звернулися до Агати.
Вона задихнулася.
Цього не може бути.
У жодному разі.
Бо виявилося, що вождем гномів, їхнім єдиним порятунком і єдиною надією на допомогу в усіх Лісах був...
Її кіт.
18 Основна місія
Тедрос розгублено підняв голову, переконаний, що йому все це привиділося.
Але ж — ні.
Різник сидів на позолоченому троні. Лиса, зморшкувата шкіра виглядала особливо огидною під зсунутою набік короною. Одним жовтим оком він споглядав на принца, допоки Агата отетеріла, роззявивши рота.
Із темряви за троном виступили ще двоє вартових гномів із ятаганами й стали обабіч трону, а гном із трубою став біля дверей.
Літери К.К.Р. Ітінзи, викарбувані на троні, перемістилися, склавшись у:
КІТ РІЗНИК
Тедрос закашлявся.
Різник сів на задні лапи й гучно нявкнув у суцільній тиші.
Принцеса Ума зробила крок уперед зі свого місця між першокурсниками.
— Так, Ваша, е-ем... Величносте?
Різник знову нявкнув.
Принцеса наблизилася до трону.
Кіт Агати зашепотів їй на вухо.
Принцеса кивнула й торкнулася сяючим пальцем його горла.
— Це неможливо, — промовила Агата, кліпаючи, немов цілковита дурепа. — Це якась помилка.
— Жодної помилки, — відповів кіт твердим, низьким голосом. — Ти просто не звертала уваги.
Агата сахнулася назад.
— Ти розмовляєш?
— Я вважаю людську мову обмеженою й гидкою, але завдяки заклинанню Уми я зможу спілкуватися з вами заради нашої зустрічі, — промовив Різник, а потім перевів яскраві жовті очі на Тедроса. — А тобі пощастило, що до сьогодні я не розмовляв. Особливо, коли ти буцав мене, називав Сатаною й укидав у туалет, хоча я був тобі добрим другом, коли ти цього потребував.
Він подивився на Агату.
— Вам обом.
Агата замотала головою.
— Але... але... ти ж мій кіт!
— Кіт твоєї матері, — уточнив Різник, — це мало бути першою підказкою, що я кіт із Лісів, а не зі світу Читачів. Щодо моєї посади тут: гноми вірять, якщо ними керуватиме хтось із них, це поглибить жадібність, корисливість і корупцію. Якщо Гномлендом правитиме гном, країна занепаде так само, як ваші людські королівства. Від самого початку гноми шукали когось, хто не належав до їхнього виду... правителя, який би зрозумів їхній спосіб життя, не зловживаючи своєю владою. Відповідь була очевидна. Коти й гноми мають багато спільного — колись були людям друзями, а тепер байдужі їм. А ще коти — одинаки, раді мисці молока й теплому ліжечку. Тож король-кіт робитиме якнайкраще для гномів, тримаючись осторонь і дозволяючи жити так, як вони хочуть.
— Це маячня! — каркнула Агата, до неї повернулася мова. — Ти жив зі мною! У будинку!
— І я був там! — додав Тедрос, наблизившись до принцеси. — Я провів не один тиждень на тому цвинтарі! Це безглуздя...
— Я був королем Гномленду п’ять років, і всі п’ять років я приходив і йшов, коли мені того хотілося, — сказав Різник Агаті. — Я був із гномами, коли вони того потребували, а із тобою, коли був потрібен тобі, жоден із вас не знав про те, що я веду подвійне життя. Якби я був псом, ти, може б, і помітила мою відсутність, бо собаки такі нав’язливі, мерзенні створіння. Але коти... ми просочуємося у ваші життя й зникаємо з них, як старі спогади.
Вартовий гном приніс Різнику кубок із приправленими вершками, кіт полизькав їх, і гном забрав кубок.
Агата замовкла, її обличчя змінювалося.
«Усе це відбувається насправді, — усвідомив Тедрос. — Цей кіт — король».
— Мій батько правив Гномлендом до мене. Він, мати та троє моїх братів були красивими, величними чорними котами. Я натомість народився ось таким, — пояснив Різник, кивнувши на своє худе, лисе тіло. — Батько соромився мене й вигнав у Ліси беззахисним кошеням. А потім Калліс знайшла мене й зробила своїм хатнім улюбленцем.
Він лагідно посміхнувся Агаті.
— Знайомо?
— Так само мама знайшла й мене, — видихнула Агата.
— Твоя мати нестримно любила тих, кого інші не могли полюбити, — сказав Різник. — Але навіть коли вона втекла зі Школи Добра і Зла до Гавалдону, Калліс ніколи не тримала мене силою. Я був вільний повертатися до Нескінченних Лісів і ходити туди-сюди, як мені заманеться. А потім твоя мати принесла додому тебе, і я несподівано відчув себе твоїм захисником, попри моє підозріле ставлення до людей. Водночас я продовжував стежити за долею мого батька та братів, короля та принців Гномленду, які стали неабияк віддані королю Артуру й у цьому зайшли так далеко, що перетворилися на шпигунів Камелота. Повний підозр, я повернувся до Гномленду й постав перед двором батька. «Коти не мають служити людям, — сказав я їм, — інакше стануть не кращими за собак». Я пам’ятаю, як батько подивився на мене, сидячи ось на цьому троні. Він назвав мене зрадником. І додав, що, якщо я колись повернуся в Гномленд, мене одразу вб’ють. — Різник зітхнув. — Потім Мерлін покинув короля Артура, і Артур помстився тим, що заборонив у королівстві будь-які чари, а водночас вигнав фей і гномів, які були його незмінними союзниками. Після того як Артур викурив гномів і знищив їхнє королівство, батько й брати стали * втікачами й покинули Гномленд, бо зв’язалися з людиною, яка зрадила весь гном’ячий рід. Ті, хто змістили мого батька, знайшли мене й сказали, що я мав рацію, коли попереджав мою родину щодо людей. Іронічно, але на той час моя любов до тебе й твоєї матері стала набагато глибшою. А потім гноми запросили мене бути їхнім королем. — Він відкинувся на троні, рожеве черевце зморщилося, немов акордеон. — Спочатку я відмовився. Я був щасливий на Могильному пагорбі з вами. Але потім усвідомив, що роблю ту саму помилку, що й гноми, — починаю надміру довіряти людям, навіть тим, яких люблю. Посада короля дозволила б мені жити між двома світами й не належати до жодного. Може, це егоїстична причина, аби прийняти корону, але зрештою, цс зробило мене найкращим королем. Я навчив гномів самостійності, бо не затримувався тут надовго. А гноми ніколи не були щасливішими. Вони мене обожнюють, називають на мою честь вулиці, звісно, усе це для мене дурниці... але насправді, ілюзія наявності короля — єдине, що їм потрібно, аби самим справлятися з усім. Вони не надто відрізнялися від тебе, — кинув кіт Агаті. — Адже я був твоїм першим другом, задовго до того як хтось інший постукав у твої двері. Без мене ти б могла ніколи й не здогадатися, що варта друга. Звісно, тепер усе змінилося. Я тобі тепер не потрібен у тому сенсі, як колись, і пишаюся цим. Але я завжди буду поряд, Агато, навіть якщо ти мене не бачитимеш. Як Мерлін за Тедросом, так і я спостерігаю за кожним твоїм кроком, приходжу й іду з твоєї казки так, як можуть лише найкращі чарівники. — Різник посміхнувся. — Чи найкращі коти.