Пара повільно розступилася, і вони побачили, як Софі витріщається на них.
— І я маю зайти з ними? — запитала вона.
— Та ти ж сиділа в лазні з Гортом, — розсміявся Тедрос.
— Я тоді шпигувала, — захищалася Софі.
— А зараз це потрібно, щоб урятувати світ, — відповіла Агата. — Залазь.
Промимривши щось собі під ніс, Софі підняла спідницю мереживної сукні й занурила носок ноги скраю ванни...
І відсахнулася.
— Знаєте, я не вмію плавати, і щось мені трохи зле. Це може бути жовтяниця чи дифтерія. Це все та пересолена їжа в замку. Я оце добре подумала: це ж місія Аггі й Тедді. Саме вони мають з’ясувати, чому Ріан витягнув меч, замість Тедроса. Я ж ледве знаю Ріана...
— На тобі досі його обручка, — сухо нагадала Агата.
Софі опустила очі на діамант на пальці.
— Я цілком здатна відокремити гарну прикрасу від її символізму.
— Ріан обрав тебе своєю дружиною, — зауважив Різник. — Він обрав тебе в союзниці, хоча має брата, набагато відданішого йому, ніж ти будь-коли будеш. Але навіщо Ріану взагалі потрібна королева? Королева, яка, безумовно, не кохає його? На це є певна причина. Ти така сама частина цієї казки, як Тедрос і Агата, і ми маємо дізнатися чому. Хоча, якщо ти наполягаєш, що з тебе не буде жодної користі, я радо залишу тебе гномам і подивлюся, що вони зроблять із подругою сина короля Артура.
— Він мені подобався більше, коли мовчав, — прогарчала Софі, залазячи у ванну, навколо сукні зібралися пелюстки помаранча. Дівчина занурилася в кутку, якнайдалі від Агати й принца, які досі обіймалися на іншому боці. — Що тепер?
Стоячи на краю ванни, Різник заліз Агаті на плече й учепився пазурами в її сукню.
— На рахунок три ми всі зануримося. Агата запустить кристал. Портал відчиниться на долі секунди. Торкніться кулі цієї миті, і вас перенесе в неї. Це важливо. Ви маєте торкнутися кристала. Якщо ви цього не зробите, вас викине з порталу й так дезорієнтує, що ви швидше за все потонете.
— А Беатрікс цієї миті патрулюватиме дерева, — пробурмотіла Софі.
Зморщене тіло Різника міцніше притиснулося до Агатиного коміра, кіт намагався без зайвої потреби не торкатися води навіть хвостом.
— Агато, рахуй.
Агата відірвалася від Тедроса й рухалася вздовж кам’яного борту ванни, доки кристал знову не торкнувся її пальців. Приголомшення поступилося вірі, що казка веде її в правильному напрямку. Якщо пошуки Мерліна й Даві лишилися незавершеними, вона зробить усе, аби завершити їх.
Вона подивилася на принца, а потім на подругу. — Готові?
— До будь-чого, що наблизить мене до правди, — запевнив Тедрос.
— До будь-чого, що приведе мене до нової сукні, — сказала Софі.
Агата глибоко вдихнула.
— 3... 2... 1...
Вона пірнула у ванну разом із Різником, на поверхні вибухнули синхронні сплески від занурених тіл Софі й Тедроса. Агата потяглася головою вниз, плутаючись між кінцівками друзів. Вона розпласталася на кам’яній підлозі, щоб опинитися на одному рівні зі сферою. Крізь розбите скло дівчина дивилася в центр кулі, тиша води заспокоювала її розум.
Тріщина почала розкриватися, немов прохід, і з нього вирвалося сліпуче блакитне світло, схоже на цунамі. Воно пригасло Агату до стінки ванни, відриваючи Різника. Вибух світла паралізував її мозок і натиснув на груди, легені немов привалило брилою. Дівчина не могла думати, немов залишилася без верхівки черепа, і думки вивітрювалися геть, іще до того як Агата могла спіймати їх. Здавалося, наче ноги й руки зайняли місце очей і рота, а очі й рот упали на коліна. Агата не розуміла, де вона є, чи як тут опинилася. Вона не могла згадати власного імені, чи все відбувається в минулому, чи теперішньому, рухається вперед чи навспак. Поряд борсалося ще два тіла, але вона не знала, кому вони належать, чи вони люди, чи чудовиська.
«Торкнися кристала», — почувся голос.
Кристала?
Якого кристала?
Ошелешена світлом, вона шугнула рукою, ще дві руки одночасно врізалися в її кінцівку, але всі троє наштовхнулися лише на воду. Агата відірвалася від стіни, потягнулася далі, далі, їй бракувало повітря...
Пальці торкнулися скла.
Її тіло одразу розпорошилося, немов вона теж була скляною, і після того рештки її свідомості теж розлетілися.
Якусь мить не було нічого — світло вдихнуло її, а потім почало згортатися в темряву, наче клапоть паперу, що обгорає з країв.