А потім її тіло, душа, особистість знову склалися докупи.
Коли Агата розплющила очі, вона була вже не в Гномленді.
Вона стояла в скляній кімнаті, прозорі стіни й підлога світилися крижаною блакиттю, у кімнаті нуртував прозорий, срібний дим. У скронях пульсував слабкий біль, але грудям ставало дедалі важче. Із кожним вдихом здавалося, що легені наповнюються камінням.
— Де ми? — прохрипів хтось.
Агата повернулася до Тедроса й Софі, вони мокрі стояли на тлі заокругленої, сяючої скляної стіни.
Тедрос потер груди.
— Ми всередині кришталевої кулі, — сказала Агата. — Дивись.
Вона вказала на стіну позаду них. За склом кипіла й пінилася вода, яка містилася в синій кам’яній ванні.
— Таке відчуття, ніби мене відлупцював троль, — Софі задихалася, хапаючись за бік. — Не дивно, що Даві почувалася настільки зле.
— Уперше я згоден із Софі, — промовив Тедрос, досі важко дихаючи. — Хай що ми зараз пережили, це до біса налякало мене. Як Мерлін це витримав?
— Мерлін — чарівник, достатньо досвідчений, аби протистояти силам кулі, — почувся голос у кутку. — Принаймні більшості сил.
Вони побачили Різника, який хитався, зіщулений і мокрий, більше схожий на розчавлений банан, ніж на кота.
— І хоча насправді коти не мають дев’ять життів, ми все одно витриваліші за людей. Пильнуйте. Наш час усередині кристала обмежений. Двадцять хвилин, щонайбільше тридцять. Що швидше ми знайдемо відповіді, то менше переходів нам знадобиться. А що менше переходів ми зробимо, то менше шансів, що ми зазнаємо долі вашого Декана.
Шия Агати почервоніла, тіло сигналізуало про те, що вона зазіхнула на більше, ніж було їй під силу. Вона ковтнула повітря.
— Що тепер?
Срібний дим закрутився навколо її голови, кристалізуючись у ту примарну маску, яку вона бачила в Школі.
Маска кліпала, набуваючи рис то професорки Даві, то когось дуже знайомого, Агата була певна, що це був хтось знайомий... Але зараз бракувало часу, аби роздивлятися, бо примара опускалася до неї, із наміром запитати, кого вона хоче побачити...
Одначе цього разу вона промчала повз Агату й притиснулася до зворотної сторони скла, обличчям до порожньої ванни, ніби Агата досі була зовні кулі. Дівчина спостерігала зі спини, як маска зверталася в порожнечу, її голос відлунювався.
— Хутко! Починайте шукати кристали! — закликав Різник, ставши навшпиньки, він почав оглядати задні краї маски.
— Які кристали? — спантеличено запитав Тедрос.
Агата підійшла до кота, спостерігаючи, як він обмацує лапами намистини туману, що складався в маску...
Вона вибалушила очі.
Це був не туман.
Кожна намистина імли була кристалом. Тут були тисячі маленьких скляних кульок завбільшки зі сльозу. Вони зібралися в маску, немов перлини, які трималися разом без мотузки. І всередині кожної повторювалася сцена, наче в окремій крихітній кришталевій кульці.
Агата притягнула до себе жменю цих кульок, їхня поверхня була прохолодною й пухирчастою на дотик. Дівчина зазирала в маленькі скляні крапельки, які відтворювали миті її власного життя: ось вона маленька бігає за матусею Могильним пагорбом, ось уперше гуляє площею Гавалдону разом із Софі, ось падає зі стімфа в Школу Добра...
А ось... Агата знайшла кристали, що відтворювали миті з життя Софі: маленька Софі зі своєю мамою, Софі співає тваринам у Гавалдоні, Софі б’ється з Естер у класі Зла...
А потім раптом Агата побачила сцени Тедросового життя...
І Різника, усвідомила дівчина, удивляючись у кристал, який показував їй, як привабливі зовні старші брати ображають її кота.
— Вони показують наше минуле, — вражено промовила Агата.
— Бо ми всі всередині кулі. Кристал усотує наші душі, — квапливо промовив Різник, передивляючись різні кристали, перед тим як пожбурити їх на підлогу. — Саме тому Мерлін і Даві були обмежені щодо пошуків відповіді, чому Екскалібур відкинув Тедроса. У кулі вони мали доступ лише до власних життів. Я казав їм привести сюди вас — принаймні хоча б Тедроса — але Мерлін мав великий досвід життя в Камелоті, а Даві широкі знання про Ліси, і вони гадали, що самі знайдуть потрібне, не наражаючи принца на небезпеку. Вони помилилися.