Кіт відкинув іще одну жменю кристалів.
— Годі теревенити. Шукайте будь-що, що може пролити світло на те, чому Екскалібур надав перевагу Ріану, замість Тедроса. Будь-що, що має хоч найменший зв’язок із цим.
— Ти кажеш, що ми маємо двадцять-тридцять хвилин. А тут усі наші життя, Різнику. Усіх чотирьох, — почала сперечатися Агата, досі опираючись болю в легенях. — Нам бракує часу, аби перетрусити кожну мить минулого.
— О, а це не моє минуле, — пирхнула Софі, вимахуючи кристалом, у якому вона дерлася на дерево в моторошній чорній сукні з блискучими шипами, які робили її шкіру схожою на дикобразячу. — Я ніколи не носила таку сукню, і я не лажу по деревах.
— Ну, може, це відбувалося в якусь мить... — почала Агата, а потім замовкла.
Кулька в її пальцях відтворювала мить, яку вона вже бачила. Сцена, де два Тедроси без сорочок мчать крізь ліс. Вона бачила цю саму сцену ще в Школі, у бібліотеці, коли використала кристал, аби вдертися до підземелля Камелота. Куля помилково показала цю картинку... картинку, яка в той час не мала сенсу...
Бо ця подія тоді ще не відбулася.
Кристал показав їй цю сцену, перш ніж вона й Тедрос прожили це в реальному житті, два Тедроси втікали зі страти після заклинання Даві.
А це означало...
— Це не минуле. Це майбутнє, — сказала Агата, розвернувшись до друзів. — Кристал, мабуть, показує і минуле, і майбутнє. Софі, ось чому ти зараз бачиш ту сукню.
— Не існує такого майбутнього, де я носитиму голки, — різко промовила Софі.
— Саме це я сказала про двох Тедросів, що бігли крізь ліс, — промовила Агата. — Але це станеться, ти носитимеш цю сукню...
— Заждіть секунду. Із цією щось не те, — утрутився Тедрос, піднімаючи нову кульку.
Агата й Софі зазирнули в неї з обох боків і побачили сцену, де юний Тедрос, приблизно дев’яти-десяти років, біжить за матір’ю, а вона втікає Лісами.
— Це сукня матері, у якій вона покинула Камелот разом із Ланселотом. Я добре пам’ятаю цю ніч, — сказав Тедрос. — Вона втекла, навіть не попрощавшись. Але я ніколи не бачив, як вона тікає в Ліси. Ніколи не переслідував її. Але бажав цього. Бажав, аби піти за нею ось так.
Він витріщився на кристал, спантеличений.
— Але це неправда.
Агата й Софі були так само спантеличені.
Усі троє повернулися до Різника, він зосереджено вивчав сцени й відкидав їх геть.
— Маю нагадати — куля розбита, — промовив кіт, не озираючись. — Працюючий кристал зазвичай показує лише теперішнє. Цей має тріщину, і вона змінила його часовідчуття, змішавши теперішнє з минулим і майбутнім. Але не лише це — тріщина додала просторовий вимір, перетворивши кулю на портал. Зараз ми знаходимося всередині порталу, і ви маєте розібратися в часових вимірах поламаної кулі й визначити, які сцени коли відбувалися.
— Але ця сцена взагалі не відбувалася! — натиснув Тедрос, піднімаючи кристал із мамою.
— Бо людські душі не настільки надійні, як котячі, — озвався Різник, продовжуючи переглядати кристали. — Люди зберігають свої спогади, жалі, сподівання й бажання в одному безладному сховищі. Мерлін називав це «кристалом часу». Але він помилявся. Це кристал розуму. Куля тріснута — вона більше не показує об’єктивну реальність. Вона показує реальність, створену нашими окремими розумами. А людський розум так само надтріснутий, як ця куля, захмарений помилками й жалем. Ви маєте придивитися до кожного кристала й визначити, що є правдою, а що — ілюзією.
Агата не могла повірити в почуте.
— Тож ми маємо розподілити не лише час, ми навіть не знаємо, чи це відбулося насправді?
— Приміром ось ця потворна сукня, — промовила Софі, тримаючи кристал із обурливою сукнею. — Це може бути минуле... чи майбутнє... чи фальшивий спогад, як із Тедросом, що переслідує матір?
— Різнику, ми не можемо шукати відповідь, не знаючи, чи відповідь є правдою! — накинувся Тедрос.
Нарешті кіт глипнув на нього.
— Якби це було легко, Мерлін і Даві впоралися б.
Агата подивилася на Тедроса й Софі. Усі троє мовчки почали переглядати кристали.
Більшість сцен, знайдених Агатою, були з її власного життя, наче кришталева куля віддавала перевагу її душі перед іншими, бо Агата була Другим користувачем кулі Даві. Але декілька сцен були оманою: ось вона й Тедрос сидять у тронній залі Різника, а Тедрос копирсається в торбині Даві (цього не було); на іншій сцені Агата стоїть навколішки на темному цвинтарі й покладає квіти на надгробок із написом «Змій» (цього точно ніколи не станеться); ось вона обіймає лису немічну Леді з Озера (дівчинка не обіймала її, коли навідувалася до Авалону... — чи обіймала? — вона тоді була перелякана й змучена, хто знає, що вона там наробила).