А поряд виднілися сцени із Софі, узагалі повні помилок: у кристалах, що відтворювали думки Агатиної подружки, Софі рятувала Тедроса під час Випробування казкою (насправді це зробила Агата); вигравала Показ здібностей чудовою піснею (то був убивчий крик), убивала Евелін Сейдер і її лихих блакитних метеликів (це вчинив Директор Школи). Але більшість кристалів минулого Софі зображували Агату, Софі знову й знову намагалася виправити помилки: дозволити Агаті й Тедросу піти на Сніговий бал разом, стримати заклинання, яке змусило Тедроса не довіряти Агаті в Школі Хлопців, залишитися з Агатою й Тедросом у Авалоні, замість того аби повернутися до Рафала... І попри те, чи були ці спогади правдою, чи брехнею (переважно брехнею), Агата все одно відчувала радість, розуміючи, що вона займає в душі Софі так само багато місця, як Софі в її.
Кристали Тедроса натомість відтворювали сцени, де принц жартує над камердинерами й нянями, бенкетує стейками й фазанами, виграє в турнірах із регбі й фехтування, немов він придушив кожну частину життя, яка викликала справжні почуття.
— Було б мило, якби ти знайшов хоча б один кристал зі мною, — пробурмотіла йому Агата, відштовхуючи сцену, де принц і його друзі-Щасливці завзято пірнають у басейн Доглядальної кімнати. — Єдине, на чому зосереджена твоя душа, — це м’ясо та спорт.
— Хто б казав, — відповів Тедрос, копирсаючись у кристалах. — А ти й Софі, схоже, думаєте лише одна про одну.
— Стривайте-но. Ось Тедді наодинці з королем Артуром, — промовила Софі, витягуючи кульку.
Агата, Тедрос і Різник згуртувалися довкола неї.
Усередині кристала містилася сцена, де жвавий трирічний Тедрос залазив на батька, наче на дерево, а король Артур сидів за столом у своїй спальні, писав пером на золотій пергаментній картці. Тьмяна свічка крапала червоним воском на край картки, розбризкуючи густі грудки.
— Ось! — напружившись, промовив Тедрос. — Це картка з батькового заповіту! На якій він написав коронаційне випробування. Я пам’ятаю, як тримав її під час церемонії. На ній був червоний віск, і вона мала такий самий заокруглений рваний край з одного кута...
Очі Різника спалахнули.
— Агато, торкнися кристала й зазирни всередину, так само, як намагалася запустити кришталеву кулю. Софі й Тедросе, тримайтеся за руку Агати. Мерщій! Може, це воно!
Агата відчула, як Тедрос, Софі й Різник учепилися в неї, допоки вона просто дивилася в скляну краплю...
На неї налетів іще один вихор блакитного світла, перетворюючи її розум на слиз. Цього разу на відновлення їй знадобилося більше часу, немов її роздерли на шматки й вона не могла скластися назад.
Намагаючись зосередитися, дівчина побачила, що опинилася всередині спальні короля Артура, поряд були друзі й кіт. Груди палали ще дужче, ніж раніше, наче в них ударили молотом.
Але часу насолоджуватися стражданнями не було.
Тедрос уже наближався до батька, який спокійно писав за столом у нічній сорочці, пишне біляве волосся падало на очі так само, як у його сина.
Справжній Тедрос помахав рукою перед обличчям батька, але Артур його не бачив. Хлопець спробував торкнутися до себе малого, він саме стрибав на батькових колінах, граючись золотим медальйоном у вигляді Лева, що висів на шиї короля, і намагаючись його відкрити... але пальці Тедроса пройшли крізь примарного малюка, крізь батькові груди й спинку крісла, ніби то були привиди.
— Ми лише спостерігачі, — пояснив Різник. — Теперішнє не може втручатися в минуле. Це одне з п’яти Правил Часу.
— А які решта чотири? — запитала Агата.
Але тепер король Артур звернувся до малого сина, який умостився в нього на колінах.
— Це буде твоє коронаційне випробування, коли настане твоя черга бути королем, — промовив Артур, закінчуючи писати на картці. — І ти його не провалиш, синку.
Він подмухав на чорнила, аби підсушити їх, його обличчя спохмурніло.
— Хай що каже та жінка.
Король сидів мовчки, дивився на картку, а маленький Тедрос далі бавився медальйоном, намагаючись відкрити його зубами.
А потім Артур витягнув із шухляди ще одну картку, чисту.
І почав писати.
Сцена потемніла, немов хтось задув свічку. Агата відчула, що її затягує назад...
Коли вона розплющила очі, вони знову були всередині кулі Даві, оточені левітуючими кристаликами й тими, які вони вже відкинули на підлогу. Але тепер усе приміщення стало більш прозорим, блакитне сяйво стін тьмяніло.