— У тій застарілій Школі пером управляли двоє таких, як ми. Двоє братів однієї крові, які ворогували один із одним, Добрий та Злий Директори, — віщав Ріан, підводячи Джапета якнайближче до Левогрива. — Тепер двоє братів однієї крові керуватимуть новим пером. Не для Добра. І не для Зла. А для людей.
Натовп почав вигукувати ім’я нового васала:
— Джапет! Джапет! Джапет!
І ось цієї миті Змій повернувся й подивився просто в проекцію Естер, показуючи своє обличчя команді, наче знав, що вони спостерігають.
Естер побачила гарне, із високими вилицями обличчя Змія, і їй стало зле.
— Що ви там говорили про один крок попереду? — видихнула вона, звертаючись до професорки Даві.
Декан Добра промовчала, а сер Джапет їм усім посміхнувся.
А потім відвернувся й почав махати людям поряд зі своїм братом-близнюком, королем Ріаном.
Лев і Змій тепер володарювали Лісами як єдине ціле.
3 Кревний зв'язок
Допоки вартові тягли її зі сцени, Софі встигла все побачити.
Змій став васалом Лева.
Брат Ріана скинув маску.
Левогрив проголосив війну Казкарю. А мешканці Лісів радо вітали двох пройдисвітів. Але зараз Софі думала не про Ріана і його брата-близнюка зі зміїними очима. А про когось геть іншого... єдину людину, яка зараз мала значення...
Про Агату.
І хоча Тедрос був приречений на смерть, але принаймні вона знала, де він знаходився зараз. У підземеллі. Досі живий. А допоки він лишався живим, існувала надія.
Але Агату востаннє вона бачила, коли найкращу подругу переслідували вартові в натовпі.
«Чи втекла вона?»
«Чи лишилася взагалі живою?»
Софі глипнула на діамант на пальці, і з очей бризнули сльози.
Колись вона вже носила іншу обручку... обручку злого чоловіка, який ізолював її від справжньої подруги так само, як це сталося зараз.
Але тоді все було по-іншому.
Тоді Софі хотіла бути злою.
Тоді Софі була відьмою.
Весілля з Ріаном мало бути її порятунком.
Весілля з Ріаном мало дати їй справжнє кохання.
Вона гадала, що він розуміє її. Зазираючи йому в очі, вона бачила когось чистого, чесного й доброго. Когось, хто визнав злі прояви її серця і полюбив її за них так само, як Агата.
Звісно, він був чудовий, але вона прийняла обручку не через його зовнішність. А через те, як він дивився на неї. Так само, як Тедрос дивився на Агату. Наче почувався цілісним, лише маючи її кохання.
Двоє для двох, четвірка найкращих друзів. То було ідеальне закінчення. Тедді з Аггі, Софі з Ріаном.
Але ж Агата попереджала: «Якщо я щось і знаю напевне, Софі... то це те, що ані в мене, ані в тебе не буде ідеального закінчення».
Звісно, вона мала рацію. Агата була єдиною людиною, яку Софі любила по-справжньому. Вона сприймала як належне, що вона й Агата будуть у житті одна одної завжди. Що закінчення їхньої казки в безпеці.
Але тепер вони опинилися так далеко від цього закінчення... і зворотного шляху не існувало.
Четверо вартових схопили Софі ззаду й затягли до Блакитної вежі. Із-під обладунків тхнуло цибулею, сидром і потом, брудні нігті вчепилися в її плече. Нарешті вона змахнула обома руками й розкидала їх урізнобіч.
— Я маю обручку короля, — проклекотіла Софі, розгладивши рожеву декольтовану сукню. — Отже, якщо хочете зберегти свої голови, пропоную вам із вашим смородом відвідати найближчу ванну кімнату й тримати свої брудні лапи якнайдалі від мене.
Один із вартових стягнув шолом, і вона побачила обгорілого Веслі, підлітка, який знущався над нею в Джант-Джолі.
— Король наказав відвести тебе до Палати мап. Не сподівайся, що я не в змозі доправити тебе туди, якщо ти почнеш бігати, як та дівка Агата, — посміхнувся він, зблиснувши рідкими зубами. — Тож або ми мило проведемо тебе туди, або ж це буде не так уже й приємно.
Троє інших вартових зняли шоломи, і Софі стикнулася ніс у ніс із піратом Тьяго з криваво-червоними татуюваннями навколо очей, чорношкірим юнаком на ім’я Аран із татуюванням вогню на шиї та надзвичайно мускулистою дівчиною з коротко підстриженим темним волоссям, пірсінгом у щоках і хтивим поглядом.
— Обирай, Віскі Ву, — прогарчала дівчина.
Софі дозволила їм себе супроводити.
Коли вони вели її ротондою Блакитної вежі, Софі побачила приблизно п’ятдесят робітників, які малювали фарбою на колонах свіжі герби Лева, наносили на кожну плиту мармурової підлоги ініціали Лева, замінювали розбиту люстру на нову, із якої звисала тисяча голів Лева. Потерті блакитні стільці зникли, натомість з’явилися нові з подушками, де був вигаптуваний Лев. Усі згадки про короля Артура просто нищили, усі курні бюсти й статуї старого короля змінювали полірованими зображеннями нового.