Час спливав.
— Що мав на увазі твій батько? — запитала Агата в Тедроса. — Хай що каже яка жінка?
— Гадки не маю, — відповів принц.
— А що він написав на іншій картці? — міркувала далі Агата. — Він передумав і змінив коронаційне випробування? Він планував щось інше, а потім змінив завдання, захотівши, аби ти витягнув Екскалібур із каменя?
— У заповіті була лише одна картка, інакше священник розповів би мені, — кинув Тедрос. — Схоже, друга картка не мала жодного відношення до мого коронаційного випробування. Ці картки тримали для офіційних заяв. Це могло бути що завгодно.
— А могло бути й фальшивим спогадом, — озвалася Софі.
— Може, і так, — погодився Тедрос. — Але є відчуття, що я був замалим, аби зберігати фальшиві спогади.
— «Ти не провалиш», — повторила Агата Артурові слова, звернені до сина. — «Хай що каже та жінка...»
Вона пожувала губу.
— Може, він мав на увазі Ґвіневеру?
— Але навіщо моїй матері припускати, що я провалю випробування? — запитав Тедрос, чухаючи м’язистий живіт. — Уранці перед коронацією вона була переконана, що я впораюся... Ні, це не може бути вона.
— Ми маємо привести до кришталевої кулі Ґвіневеру, — сказала Агата, хоча їй було зле від самої думки, що доведеться змусити матір Тедроса пережити прохід крізь портал. — Певна, її спогади зможуть нам допомогти...
— Ні,— кинув Різник. — Мерлін заборонив повідомляти Ґвіневері про властивості кристала. Ось чому я відправив її з Шерифом, а не привів сюди. Мерлін уважав, що її душа ненадійна, коли справа стосується її життя з Артуром. Через те що вона покинула Тедроса заради життя з Ланселотом, її душа схильна зображувати Артура більш лихим, аби позбавитися відчуття провини. Якщо ми приведемо її в кристал, це вивільнить чимало хибних спогадів, які швидше призведуть до ще більших проблем, аніж до відповідей.
— Тедросе, а може, це твоя фрейліна? Та жінка, Гремлін? — запитала Софі зі свого боку кулі, вимахуючи кристалом.
Тедрос і Агата повернулися.
Софі тримала кристал зі сценою з Чаддіком біля замку Камелота, хлопець сідав на сірого в яблуках коня, а леді Гремлейн у лавандовій сукні й тюрбані нав’ючувала коня торбинами з провізією, метушилася довкола Тедросового лицаря, розгладжуючи його мундир та змахуючи з нього бруд і листя. Вона стиснула долоню Чаддіка й посміхнулася йому, а потім у кадрі з’явився Тедрос і покликав Чаддіка. Леді Гремлейн відступила, давши змогу королю й лицарю попрощатися.
— Я це пам’ятаю, — сказала Агата, глипнувши на Тедроса.
— Я теж. Нам не потрібно йти туди, — поквапився зауважити Тедрос, вочевидь, злякавшись потреби знову стрибати в кристал. — Чаддік перебував у Камелоті декілька днів, а потім вирушив на пошуки слави, прагнучи знайти лицарів для мого Круглого столу. Тоді я бачив його востаннє.
— Чаддік подобався леді Гремлейн, — згадала Агата. — Це єдиний раз, коли я бачила її посмішку.
— Бо Чаддік поважав цю жінку й дослухався до її думок, на відміну від мене, — нагадав Тедрос. — Принаймні поки я не познайомився з нею ближче.
— Леді Гремлейн, — міркувала Софі. — Це та, що мала довге спільне минуле з твоїм батьком, так? Та, яку Змій убив, перш ніж вона розповіла тобі свої секрети, і та, до якої, зі слів Ріана й Джапета, ти погано ставився. А це означає, що та леді може бути матір’ю Ріана й Джапета, тимчасом як король Артур може бути їхнім батьком. Отже, Ріан дійсно може бути справжнім...
Вона глипнула на Тедроса. Тедрос не дивився їй у вічі.
Агата взяла принца за руку, і вони переглядали сцену знову й знову.
— Різнику, нам потрібно відправити ворона Горту й Ніколі, — нарешті озвався Тедрос, досі вдивляючись у кристал. — Потрібно сказати їм, щоб вони дізналися все, що зможуть про Грізеллу Гремлейн.
Агата відчула, як пройшов мороз поза шкірою. Це ім’я... Грізелла. Воно було їй знайоме. Але звідки? Може, вона якось пов’язана з історією Школи?
Блакитне сяйво стін стало світлішим, куля Даві швидко втрачала зв’язок.
— А що станеться, коли час спливе? — запитала Агата, рвучко розвернувшись до кота.
Але Різник не чув наказу Тедроса й питання Агати, він зосередився на крихітному кристалі в пазурах.
— Секунду. Це ж я, — сказала Софі, опускаючись навколішки поряд, Агата й Тедрос зробили те саме.
Усередині кристала Софі чекала біля колоди Гномледну в тій самій білій сукні, що була на ній зараз. Небо було темним, навколо чорніли Ліси.
Софі зиркнула на Агату й Тедроса.
— Це, мабуть, коли я першого разу прийшла з Робіном і потім повернулася по вас...
— Ні, це не воно, — різко промовив Тедрос.