«Звісно».
Камелот.
Спальня короля.
Агата й Софі висунули голови з-за великої лампи...
На ліжку лежав Ріан, увесь у гіпсі, обличчя було закрите закривавленими рушниками, виднілося лише одне почорніле око й розбиті губи.
Брат годував його бульйоном, золотий із блакитним мундир був просякнутий кров’ю.
— Я мав бути поряд, — лагідно промовляв Джапет. — У жодному разі я не мав залишати тебе наодинці з тією... вовчицею.
Долинув голос Ріана, сухий і слабкий.
— Ні. Вона билася за мене. Вона була на нашому боці. Вони, мабуть, узяли її в заручники. Агата й заколотники...
— Ти дурень. Ти не думаєш, що вона причетна до всього цього? — спалахнув Змій. — Вона змовилася із заколотниками перед стратою. Удавала, що на твоєму боці. Маскувалася під віддану принцесу. Вона вертіла тобою, як хотіла.
Із губ Ріана почала сочитися кров.
— Якщо це правда, чому перо обрало її? Чому перо обрало її моєю королевою?
Джапет не відповів.
— Їй призначено бути зі мною, брате, — прохрипів Ріан. — Їй призначено допомогти нам отримати те, чого ми хочемо. Чого ти хочеш. Повернути з мертвих людину, яку ми обидва любимо.
Серцебиття Агати зупинилося.
Долоня Софі стисла її, немов лещата.
«Людину, яку ми любимо? Повернути з мертвих?» Між двома завісами було видно, що обидва юнаки завмерли, єдиним звуком у кімнаті було важке Ріанове дихання.
— Існує лише один спосіб з’ясувати правду. Я знайду Софі. Якщо перо мало рацію, вона намагатиметься повернутися до тебе. Вона буде сама. А якщо вона буде з Агатою й Тедросом, як завжди троє нерозлийвода, тоді перо помилилося. І я принесу тобі скриню з її серцем. — Його підборіддя напружилося. — Я принесу тобі всі три серця.
Ріан важко вдихнув.
— А... а... якщо ти не знайдеш її?
— Я її знайду.
Брат викликав блискучий чорний костюм із вугрів.
— Бо мої ковзуни шукатимуть її в кожній шпарині, печері чи дірі в Лісах, допоки не знайдуть.
Агата й Софі розвернулися одна до одної, перелякані...
Вони зіштовхнулися головами, і Агата врізалася в лампу, яка гупнула об стіну.
Агата потерла череп.
— Я гадала, що ми не можемо впливати на предмети в кристалі, — промовила вона, скоса поглядаючи на лампу. — Я гадала, що тут ми привиди...
— Агато, — каркнула Софі.
— М-м-м? — відповіла Агата, розвертаючись.
Софі давилася повз. Вона давилася вперед, пополотнівши.
Крізь проміжок між завісами Ріан витріщався просто на них.
Джапет теж.
— Вони нас бачать, — промовила Софі.
— Не дурій. Вони не можуть бачити нас, — скривилася Агата.
Джапет скочив на ноги, вишкіривши зуби.
— Вони нас бачать, — ахнула Агата.
Із тіла Змія зірвалася сотня ковзунів, націлившись просто в голови дівчат...
Але Агата вже провалювалася спиною в темряву, її найкраща подруга кричала, щосили вчепившись у неї.
20 Дім номер 63
Горт намагався не зважати на плакати, але це було неможливо, бо вони були пришпилені до кожнісінького дерева помаранчі на Рю де Пале.
РОЗШУКУЮТЬСЯ
Усі учні й учителі Школи Добра і Зла
ВИНАГОРОДА:
60 золотих за кожного, живого чи мертвого
ЗА НАКАЗОМ
Короля Лисячого лісу Дутри
Дітлахи їхнього віку в охайних формах Школи Лисячого лісу прямували до дерев, щойно вийшовши зі Школи. Вони сьорбали помаранчевий газований напій зі скляних пляшок, ділилися одне з одним жуйками й цукерками.
— І як ми маємо відрізнити одного з тих халамидників зі Школи Добра і Зла від звичайних жалюгідних жебраків? — запитав рудий хлопець, вивчаючи плакат.
— У них світиться палець, — повідомила дівчинка, яка підфарбовувала помадою губи, тримаючи кишенькове люстерко. — Ним вони користуються, коли чаклують.
— За шістдесят золотих монет я змушу свій палець світитися й перетворюсь на них, — промовив темношкірий хлопець, глипаючи на Горта, коли той проходив повз.
Горт додав швидкості. Хлопець мав рацію. За шістдесят золотих Горт був ладен перетворитися на свою матусю. (Якби знав, хто вона. Щоразу, як він питав у батька про неї, батько сварився або давав стусана.) Горт кинув погляд на свою подружку, яка простувала поруч, очікуючи, що вона буде так само стривожена такою високою ціною, запропонованою за їхні голови.
— Хлопці в цьому королівстві всі такі гарні, — дивувалася Нікола, спостерігаючи за добре одягненим натовпом на Рю де Пале.
Це була оточена деревами жвава вулиця Лисячого лісу з крамницями, тавернами, пабами. Вона вела до королівського палацу. Схоже, форму мали носити не лише учні — жінки були одягнені в однотонні сукні різних кольорів, а чоловіки в гарно пошиті костюми таких самих відтінків без візерунків. Загалом Горт почувався так, наче опинився в крамниці фарб, де намагалися вибрати ідеальний відтінок.