— О, мій хлопець — колишній учень Декана, — спокійно сказала Нікола, киваючи на Горта. — Схоже, випустився, перш ніж ви почали навчатися. Зараз працює вартовим у короля Ріана. Ми прийшли порадувати її новиною.
— Я гадав, у вас домовлено, — пискнув Арджун.
— Так, — сказала Нікола, розгладжуючи сукню, — але новина — сюрприз. Вибачте, але ми приїхали здалека, і нам потрібно десь сісти. Ми просто почекаємо в кабінеті Декана, поки вона повернеться.
Еміліо спалахнув.
— Я не думаю, що це...
— Вона буде вдячна тобі, що ти добре подбав про нас. Не хвилюйся, займайся далі обідом, а ми самі знайдемо, куди йти, — кинула Нікола й жваво покрокувала повз сходи.
— Але кабінет на другому поверсі, — зауважив Арджун.
— Звісно, — сказала Нікола, розвернувшись на підборах, Горт збіг сходами слідом за нею.
— Знайшов, — видихнув Горт, копирсаючись у кабінеті, він витягував стоси тек у шкіряних палітурках і розкладав їх на підлозі, обкладинки вкривала кіптява. — Підписані іменами, але без жодного порядку.
— Ріан був учнем недавно. Може, його тека лежить десь зверху, — припустила Нікола. Вона сиділа за столом Декана й переглядала документи.
Вони знайшли кабінет Декана Брунгільди в кінці коридору, але діти не очікували, що там буде такий безлад: повсюди були розкидані книжки й записи, стояли порожні чашки з вогкими чайними пакетиками, вази з квітами, що померли кілька років тому, і все вкривав суцільний шар пилу. «Як Декан може бути такою неохайною?»
А потім Горт згадав, що його татко був настільки зайнятий турботами про піратів, що його власне помешкання було руїнами.
Опустившись на підлогу, Горт почав передивлятися справи, шукаючи ім’я Ріана: Атікус, Гаель, Танасі, Лукас, Міша, Кей...
«ЛЮБИЙ МЕРЛІНЕ...»
Горт, шокований, розвернувся й побачив, що Нікола підстрибнула, перелякавшись коричневого горіха ліщини, який літав над столом, немов стрибуча квасолина. Дві половинки горішка хлопали, промовляючи: «Я НАМАГАЛАСЯ ВІДПРАВИТИ ЦЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ДЕКІЛЬКА РАЗІ...»
Горт потягнувся до горіха, схопив його однією долонею й стиснув половинки горіха, вимикаючи його.
Він і Нік завмерли, прислухаючись до коридору за зачиненими дверима.
Усе було тихо.
— Що це? — прошепотіла Нік, указуючи на Гортову долоню.
— Горішок білочки, — сказав Горт. — Він надійніший за лист, бо не має паперового сліду. Білочки доставляють повідомлення й з’їдають горіх, тож не залишається жодних доказів, що його взагалі відправляли. Мій тато отримував такі від Гака весь час.
— Це повідомлення для Мерліна. Нам потрібно прослухати його! — наполягала Нікола. — Можна зробити тихіше?
— Особливість горішків білочки полягає в тому, що повідомлення не можна зберегти, — озвався Горт. — Якщо ти намагатимешся розкрити його руками, воно звучатиме вдвадцятеро голосніше, і всі почують, що одержувач — шахрай. Єдиний шлях відкрити його без білки — учинити як білка. Ось так.
Він підняв горіх, немов фокусник перед фокусом, і запхав його собі до рота. Тверді краї горіха подряпали йому щоки, але горіх розкрився, і назовні вилетіла тепла бульбашка повітря, притиснувшись до його горла. Він заплющив очі, і з нього почали вириватися слова когось іншого, низьким, глухим голосом.
«Любий Мерліне, я намагалася відправити це повідомлення декілька разів, але навіть білка Директриси Гремлейн не змогла знайти тебе, а вона найкраща в Лисячому лісі. Я знаю, що король Ріан, мій колишній учень, тримає тебе у в’язниці, як зрадника через підтримку претензій Тедроса на трон. Хоча мені неприємно це казати, Мерліне, я вірю, що дії Ріана виправдані. Я не знала, що він спадкоємець Артура, але я була його Деканом упродовж багатьох років і знаю його душу. Ти можеш уважати його Злом через усе, що відбулося, але це тому, що ти й твій підопічний Тедрос уважаєте, що ви стоїте на боці Добра. Але ж Екскалібур обрав Ріана, а Екскалібур не бреше. Він знає, як і я, що Ріан стане великим королем. Лише поглянь, як він упорався з поведінкою власного брата. Лише це доводить Добро душі Ріана.
Щодо справи Ріана, я знаю, що ти відправив у мій кабінет заклинання — нишпорку. Справи моїх учнів засекречені, ти ж знаєш, бо саме ти допоміг мені створити чаї, які приховують їхні душі від Директора Школи. (Я досі змушую їх пити ті чаї, хоча він загинув; обережність ніколи не зайва.) Але зважаючи на нашу дружбу, ти не маєш права нишпорити в моєму кабінеті; і ти це добре знаєш, інакше б не вдався до злочинних дій. А не знайшов ти справу Ріана, тому що я тримаю її разом зі справою його брата в таємному місці, недосяжному для твоїх чарів.