Софі витріщилася на неї.
Але Агата вже жваво залишала кімнату, тягнучи подругу за собою.
— Якщо Ріан лежить безпомічний у ліжку, чому б одразу не вбити його? — набридала Софі, крокуючи слідом за Агатою до вбиральні Різника.
— Бо смерть Ріана не поверне Тедроса на трон. Нам потрібні докази, що Тедрос — справжній король, — заявила Агата.
— Зізнання Ріана, що Артур йому не батько, не дасть нам таких доказів. І не вирішить ситуацію з тим, що Тедрос не витягнув Екскалібур із каменя. І люди його так само ненавидитимуть...
— Але так ми скинемо Ріана з трону, і це дасть Тедросу нагоду виправдатися, — сказала Агата, котра знайшла загорнутий у рушники кристал Даві біля ванни, яка пахла лавандою. — Може, коли Тедрос доведе, що Ріан — самозванець, то зможе витягнути Екскалібур. Може, усе це і є справжнім коронаційним випробуванням.
— Щось забагато «може» для того, аби ризикувати своїми життями, — шкабарчала Софі.
Агата рвучко розвернулася до неї.
— Може, ти вигадала щось краще, бо в мене це єдиний план. Зв’язок довго не триватиме. Я покажу Ріану лист, змушу визнати, що Артур — не його батько, і ми вистрибнемо, перш ніж портал закриється.
Вона схопила одну з пляшок Різника, вилила з неї крем і запхала всередину Артурів лист, а потім закупорила й сховала в сукні. Агата опустилася у ванну, притискаючи кришталеву кулю до грудей, гаряча вода змусила серце калатати ще швидше, ніж було дотепер.
— Лише створи заклинання, аби записати все, що він скаже.
— Заклинання? Я такого не знаю, — позадкувала Софі. — Я гадала, що ти знаєш заклинання, бо це ж твоя дурна вигадка!
— Ти ж відьма! — відповіла Агата. — І вважалося, що вправна!
Софі почервоніла, наче Агата сумнівалася в самій її сутності. Вона залізла до ванни, сукня з килиму всотувала воду, немов губка.
— Ну, існує заклинання копіювання, таке, щоб повторити, немов папуга, чиїсь слова, але воно таке просте, я заледве його пам’ятаю...
— Скопіюй те, що я зараз скажу, — наказала Агата.
— О. Гм-м.
Софі почала кусати губу, потім склала разом великі пальці, вказівний засвітився рожевим.
Агата почала промовляти:
— Я не марнуватиму час у кристалі, я дозволю Агаті говорити й піду, коли Агата скаже.
Софі розкрила, рота і з нього полинув голос Агати, але повільно і з дуже низьким тембром: «Я не марнуватиму час у кристалі, я дозволю Агаті говорити й... — вона цвірінькнула, немов папуга, — ... скаже.
Агата скривилася.
— Я попрацюю над недоліками, перш ніж дійде до зізнання, — промовила Софі, опускаючись у ванну.
Поряд гойднувся сплеск від Агати, дівчата затримали дихання, коли Агата поклала кулю на підлогу купальні й подивилася в центр. Агата приготувалася до удару. Блакитне світло приголомшило її, але цього разу не так сильно, як минулого, немов порталу бракувало сил. Але навіть так її груди ніби залили цементом, і вона побачила, як Софі осіла у воді, притиснута силою.
Прикриваючи очі від світла, Агата схопила подругу за зап’ясток і пірнула, проштовхуючись крізь вістря болю, вона притиснула їхні долоні до кулі. Вибухнула зірка білого світла, розкидавши дівчат, Агата полетіла в порожнечу з розпорошеною свідомістю.
Поволі її дихання сповільнилося, навколо з’явилися нечіткі контури скляної бульбашки.
Вони опинилися всередині, дві мокрі купи.
— Зв’язок заслабкий, — задихалася Агата, указуючи на тьмяне блакитне світло стін.
Вона витягла із сукні пляшку й дістала Артурів лист до леді Гремлейн, сухий і чистий.
— Нам потрібно ворушитися...
Над їхніми головами закружляла срібляста імла, й до скла притиснулося примарне обличчя:
«Кристалево простора, тверда, мов кістяк. Я належу Кларисі. І най буде так. Та назвала вона тебе Другою, тож говорити з тобою я можу також».
— Софі, швидше, — сказала Агата, опускаючись навколішки скраю примари, і почала переглядати кристали, які містилися в її тумані.
— Шукай той, що з Ріаном. Минулого разу він був ось тут, у кутку.
Розтираючи груди, Агата відкидала знайомі сцени: вона й Різник на Могильному пагорбі, коли кіт ще був звичайним котом... Софі намагається вбити її на Балу Нещасливців першого року... Софі в білій мереживні сукні проходить повз колоду Гномленду, а потім сідає в королівську карету з невідомим юнаком...
Агата заціпеніла, передивляючись цю сцену, через яку раніше Софі й Тедрос посварилися. Ця сцена, безумовно, була несправжньою. Лише тому що Софі вже позбулася тієї білої сукні й носила іншу. А ще Софі була тут і допомагала Агаті в її боротьбі за Тедроса. Вона ніколи не повернеться до Ріана! Але сцена програвалася знову й знову... Софі мчала геть у королівській кареті... повторюючись по колу, наче правда...