«Але як?» — Тедрос за тиждень помре. Їм бракує часу. Крім того, Ріан може простежити за Агатою на його Мапі пошуків, коли захоче...
Очі Софі розширилися. «Мапа пошуків!» Вона ж має власну! Софі стисла пальцями золоту пляшечку, прикріплену до ланцюжка на її шиї. Таку пляшечку з чарівною мапою вручали кожному Декану. Вона заштовхала пляшечку якнайдалі під сукню. Поки вона має власну мапу, вона зможе стежити за пересуваннями Агати без відома Ріана. І якщо вона знатиме, де перебуває Агата, то, імовірно, зможе надіслати подрузі повідомлення, перш ніж люди короля знайдуть її. У душі Софі зажевріла надія, заглушивши страх...
Аж тепер Софі звернула увагу на решту кімнати.
Навколо столу стояли п’ятеро покоївок у білих широких капелюшках і білих мереживних сукнях, що закривали кожен дюйм шкіри. Мовчазні й нерухомі, немов статуї, жінки схилили голови, тож Софі не бачила облич. Кожна тримала в простягнутій руці альбом у шкіряній палітурці.
Софі підступила ближче й побачила, що на альбомах були написані назви їхніх із Ріаном весільних урочистостей.
БЛАГОСЛОВЕННЯ
УРОЧИСТА ХОДА
ЦИРК ТАЛАНТІВ
СВЯТО ВОГНІВ
ВЕСІЛЛЯ
Вона витріщилася на струнку покоївку, яка тримала книжку з написом «Урочиста хода». Дівчина не підводила голови. Софі погортала сторінки альбома, доки дівчина тримала його. Вони були заповнені малюнками з варіантами карет, порід тварин, прикладами вбрань, які вона й Ріан можуть використати під час параду в місті, де король і нова королева матимуть нагоду ближче зустрітися з народом. Вони поїдуть у скляній кареті, яку тягнутимуть коні? Чи полетять на блакитно-золотому летючому килимі? Чи вдвох осідлають слона? Софі перейшла до покоївки з «Цирком талантів» і переглянула сторінки із замальовками сцени. Тут можна було обрати завіси й прикраси для вистави, де перед зарученими виступатимуть найкращі таланти з різних королівств... потім Софі рушила до альбома, позначеного як «Свято вогнів», і уважно роздивилася безліч букетів, скатертин і канделябрів для опівнічної вечері...
Усе, що мала зробити Софі, — це просто тицьнути пальцем і обрати з цих альбомів усе необхідне для весілля її мрії. Весілля величнішого, ніж життя із книжним принцом. Весілля, про яке вона мріяла ще змалечку. Але замість радості, Софі стало зле через думку, що вона одружиться з монстром.
Із бажаннями завжди так.
Вони мають бути більш конкретними.
— Король звелів тобі працювати до вечері, — наказав Веслі, стоячи біля дверей.
Він уже хотів піти, але враз зупинився.
— О. А ще він наказав тобі весь час носити ось це, — докинув він, указуючи на білу сукню, що висіла зі зворотного боку дверей, — просте мереживне плаття з оборками, ще більш цнотливе, аніж у покоївок.
— Після моєї смерті, — спалахнула Софі.
Веслі лиховісно посміхнувся.
— Ми доповімо про це королю.
Пірати пішли, зачинивши за собою двері.
Софі зачекала декілька секунд і кинулася до дверей...
Вони не піддалися.
Пірати її замкнули.
Жодних вікон.
Жодної можливості надіслати повідомлення Агаті.
Софі розвернулася й усвідомила, що покоївки досі знаходилися в кімнаті. Заціпенілі, немов статуї, у своїх білих сукнях, ховаючи обличчя, вони стискали весільні альбоми.
— Ви розмовляєте? — гаркнула Софі.
Покоївки мовчали.
Вона вибила альбом із рук однієї.
— Скажіть хоча б щось! — наказала вона.
Покоївки мовчали.
Софі вихопила альбом у іншої й жбурнула об стіну, сторінки розлетілися навкруги.
— Ви не розумієте? Він не син Артура! Він не справжній король! А його брат — Змій! Змій, що нападав на королівства й убивав людей! Ріан робив вигляд, що його брат — ворог, аби видаватися героєм і стати королем! А тепер вони планують убити Тедроса! Вони планують убити істинного короля!
Лише одна покоївка здригнулася.
— Вони дикуни! Убивці! — закричала Софі.
Жодна не поворухнулася.
Шаленіючи, Софі розкидала решту альбомів, порвала сторінки, видираючи їх із обкладинок.
— Ми маємо щось зробити! Ми маємо вибратися звідси!
Дівчина з криком жбурляла шкіру й пергамент кімнатою, летючі мапи попритискалися до стін...
А потім Софі помітила, що за нею спостерігає Змій.
Він мовчки стояв біля дверей, золотий із блакитним костюм мерехтів при світлі ламп. Джапет мав братове мідне волосся, але довше й більш неслухняне, таке ж різьблене обличчя, але бліде, холодного молочно-білого кольору, наче з нього виточили всю кров. — Одного бракує, — озвався він.