Палац здригнувся від крику Агати.
Бо бракувало не лише самої Софі.
Біла сукня теж зникла.
22 Сценарій убивства
«Евелін Сейдер», — думала Софі, розвертаючи рікшу вгору на спіральне шосе.
Ім’я з минулого. Тепер прокляття теперішнього.
Евелін Сейдер — велична та вродлива, у тій зловісній сукні з метеликів.
Евелін Сейдер — Декан Школи Дівчат, яка повернула до життя Директора Школи, щоб показати, як вона його кохає. Але Рафал ніколи не кохав Евелін. Він кохав Софі. Він хотів, аби Софі стала його нареченою. Тож убив Евелін Сейдер, аби позбутися її. І це мало стати кінцем казки Евелін. Її темні, підступні плани не збулися.
Але набагато раніше в казці Евелін ці темні плани таки принесли плоди.
Бо Евелін зачарувала короля Артура, аби отримати його синів.
Це було абсолютно зрозуміло. (Хоча, якщо сцена була несправжньою... «Неможливо», — думала Софі. Вона з’явилася з крові Ріана, а не з розуму).
Але все одно залишалося дуже багато запитань. Як Евелін Сейдер зустріла леді Гремлейн? Чи знала леді Гремлейн, що Евелін сама скористалася мотузкою, від якої відмовилася фрейліна? Чи леді Гремлейн знала, що Евелін народила Артурових синів? Чи це і є той жахливий «секрет» Гремлейн? І чи Директор Школи, істинне кохання Евелін, дізнався про це?
Софі так відволіклася, що направила рікшу просто на узбіччя...
Вона вирівняла повіз, стримуючи паніку.
Софі поцупила рікшу в того говіркого пажа (Снаббі? Смармі? Саурона?), який залишив повіз під вікном спальні, де вона відпочивала. Вона тихесенько пробралася повз хлопця, який хропів, прихилившись до дерева, і взяла зміїну шкіру на передньому сидінні. Колеса заскрипіли на камінні, гном прокинувся й побачив, як його повіз котився геть без водія.
— Буг! — почав репетувати він. — Бу-у-ут! У моїй повозці привид! Бу-у-ут!
Софі припустила, що «бут» гномською означає привид, тож зробила все можливе, аби грати цю роль, моторошно завила, поки паж біг за нею. І ще довго після того, як рікша зник, хлопець стояв, посилаючи прокльони до яскравих вогнів міста.
Софі швидко крутила педалі повз Храм Ітінзи й Музей гномів, ребра стискала напруга. Тедрос ненавидітиме її за те, що вона втекла. Він уважатиме, що інформація про те, що Евелін Сейдер — мати Ріана, а його батько — Артур, змусила Софі повернутися в обійми короля. Бо Софі дізналася, що Ріан — справжній спадкоємець. Ріан — король. І Софі зможе стати королевою Камелота. Справжньою королевою. А Тедрос знав, що ніщо не може стояти між Софі й короною.
Звісно, Агата спробує її захистити. Агата шукатиме хоч якісь ознаки того, що найкраща подруга досі на їхньому боці.
Але Агата їх не знайде. Не лише тому що Софі не мала часу, аби їх залишити... а тому що, якби вона втаємничила Агату у свій план, найкраща подруга пішла б за нею просто до Ріанових рук.
І це означатиме, що Тедросові слова визнають справедливими на певний час. Софі назвуть бездушною, дволикою шпигункою. Це ж вона покинула їх заради Рафала й тепер обдурила знов. Софі, яка нікому не віддана. Софі, яка думає лише про себе.
Вона не звинувачувала Тедроса. На його місці вона б подумала так само.
Але втрата довіри друзів була необхідною платою. Бо це не мало жодного відношення до Евелін Сейдер.
Це стосувалося того, що Софі побачила в кристалі.
Не в кривавому.
Іншому.
Кристалі, який вона знайшла сама.
Це був той кристал, за розгляданням якого її заскочила Агата, а потім Софі вдала, що це пусте, і сховала його до кишені.
Але то була не дурниця.
Кристал став причиною того, що вона покинула друзів посеред ночі.
І всередині вона побачила...
Себе.
Вона зіщулилася в кутку королівської спальні, її щоки були подряпані, мереживна сукня просякнута кров’ю.
На іншому боці кімнати був Ріан у своєму блакитно-золотому мундирі.
Джапет теж був тут у золотому з блакитним мундирі васала.
Вони билися.
Більше ніж билися.
Лев і Змій стояли на смерть.
Пальці видирали очі й волосся. Зуби занурювалися в шкіру.
Удари розбризкували кров із рота, обличчя були спотворені малиновим місивом. Близнюки впали на ліжко, кожен намагався дотягнутися до Екскалібура...
Ріан устиг першим.
Лезо розітнуло повітря, вістря зблиснуло, немов спалах сонця...
І пробило груди Джапета.
Саме серце.
Ріан витягнув меч, і брат упав.
Ріан повільно опустився на коліна біля Джапетового тіла, спостерігаючи, як той робить останній подих. Король схилив голову, стискаючи братове тіло.