Екскалібур лежав покинутий позаду.
Ріан не помітив, що Софі вийшла з кутка.
Страх зник із її обличчя.
Поступившись наміру.
Вона занесла меч над шиєю Ріана...
І кристал згас.
Софі спостерігала, як сцена в скляній кулі повторювалася знову, знову й знову.
Ріан убиває Джапета.
Софі вбиває Ріана.
Ось як закінчиться ця казка.
Чи вона хотіла, аби ця казка закінчилася інакше?
Різник попереджав, кристали були ненадійні.
Особливо її.
Але це не мало значення.
Це було її майбутнє.
Вона зробить це своїм майбутнім.
Вона пришвидшила рікшу, важко скрегочучи зубами.
Одного разу Даві сказала їй: «Ця казка про те, чи здатні ви зі змії із власної казки перетворитися на героїню в казці когось іншого». Глибоко в душі Софі ніколи не вірила, що це можливо.
У душі вона була лиходійкою, а не героїнею.
Агата й Тедрос були героями.
І найкраще, що вона могла зробити, — допомогти їм. Відьма стала помічником.
А ще поєднання сил із Добром не працювало.
Син Евелін Сейдер сів на трон Камелота.
«Евелін Сейдер!» — думала Софі, досі приголомшена.
Байстрюк, народжений від Артура завдяки чорній магії.
І хай що робитимуть Агата й Тедрос.
Це Зло буде на один крок попереду.
Це Зло непідвладне Добру, двоголовий дракон спалював будь-який щит.
Це Зло було посіяне так глибоко в минулому, що лише сучасне Зло зможе з ним упоратися.
Агата й Тедрос не були героями цієї війни.
А Софі?
Зло живе в її крові.
Вона є тією героїнею, що вб’є дракона.
І кристал у кишені це доводить.
Звісно, вона не зможе передивитися його знову, бо лише Агата має владу вмикати кристал. Але те, що вона має його біля свого тіла, підтримувало в ній виважену рішучість. Усе, що їй потрібно, — дотримуватися побаченого сценарію. Сценарію вбивства. Ось чому вона переодяглася в цю огидну білу сукню. Майбутнє підказало.
Софі піднялася по Гном-сіті, вогні міста миготіли й сяяли, але зараз було тихо, жодного гнома, окрім беззубої бабці, яка наповнювала міські ліхтарі яскравими світлячками й вимітала мертвих. Стара гномела підняла очі на примарного рікшу, потім стенула плечима й повернулася до роботи. Софі почула гомін, рухаючись вище, до траси, немов була бджолою за межами вулика.
Подолавши один крутий підйом, Софі побачила кінець траси, майданчик під земляною стелею, крізь яку вона, Тедді й Аггі провалилися, аби потрапити до Гіюмлснду. Софі вибралася з рікші, зміїна шкіра щільно огортала її, дівчина підняла долоню до землі. Немов пливун, земля стала вогкою й густою навколо пальців, засмоктала долоню, потім руку, потім волосся, обличчя...
Вона висунулася на іншому боці.
Покинутим тунелем Квітника розходився шум війни — крики, вигуки, гучні удари. Зелене світло яскравих пагонів освітлювало піраміду з гномів, яка піднімалася в дірі, наскільки сягало око. Чоловіки й жінки різного віку балансували на плечах одне одного й трималися за руки, аби протистояти нищівним ударам ковзунів Джапета об колоду.
Але захист гномів почав поступатися. Два ковзуни ввірвалися в тунель, завертілися навколо риштування з тіл, колячи навмання. А гноми намагалися відігнати їх, не відпускаючи один одного, аби піраміда не обвалилася.
Софі витягнула все тіло з землі, протиснувшись між ногами великого м’язистого гнома, і мало не врізалася в Ґвіневеру й Шерифа. Кіт Агати чіплявся за Шерифову торбину, яка була обв’язана навколо біцепса чоловіка, вони ховалися в тіні піраміди.
— Я битимуся з цими слизькими червами, і ви мене не зупините, — гарчав Шериф Різнику, але кіт загнав кігті в плече Шерифа, вишкіривши зуби.
— Няв, — наказав король Гномів.
Шериф притиснув ніс до котячого.
— Ти схожий на щура, смердючий тролю...
Різник завмер, жовті очі спалахнули.
— Няв! — несподівано вибухнув він. — Няв-няв!
Він зістрибнув із Шерифового плеча й помчав до клаптя землі, із якого щойно вилізла Софі.
— Агата! Він каже, вона в біді! — переклала Ґвіневера й потягла Шерифа за Різником. — А Тедрос із Агатою! Якщо вона в біді, то він...
Кіт Агати вже хотів пірнути крізь землю, повернутися до Гномленду, але рвучко зупинився. Він подивився в бік Софі, яка ховалася під зміїною шкірою, і вона впала накарачки за кремезним гномом. Кіт почав придивлятися...
— То пішли, — гримнув Шериф, проштовхуючи Різника крізь землю, він допоміг Ґвіневері, і обоє зникли.
Але Шериф не пішов за ними.
Щойно кіт зник, Шериф накрив чарівною торбиною земляну яму, тож якщо хтось повернеться по нього, одразу потрапить до торбини. Потім Шериф помчав до гнома, за яким ховалася Софі, і поставив брудний чобіт гному на плече. Гном здивовано зойкнув, але Шериф уже почав дертися нагору. Гноми скрикували, наполохані важким волохатим чоловіком, який ліз ними, немов горою, але конструкція була занадто хиткою, аби починати бійку, тож вони обмежилися ляпасами по голові й щиглями по носі. Шериф скреготів зубами, його чоботи вгризалися в спини гномів, вигуки й стусани ставали все гучнішими й сильнішими, а потім він опинився досить високо, аби побачити одного з тих ковзунів, які кололи гнома за гномом; незабаром вони зможуть розвалити центр піраміди й відправлять половину королівства в політ, назустріч смерті. Цей ковзун кинувся до найсильнішого гнома, якого вже двічі вкололи, але він усе одно щосили тримав піраміду. Гострий кінчик ковзуна націлився просто в гномову шию...