Шериф схопив вугра голіруч. Він відкусив йому голову й виплюнув її, решту розчавив рукою, а слиз струсив у темряву.
Тисяча гномів витріщилися на нього.
Вони почали вітати його, заглушивши гуркіт ковзунів назовні.
Несподівано ставши найкращими друзями людини, гноми допомогли Шерифу вибратися вище, вигукуючи хриплим хором: «Вонючка, давай! Вонючка, давай!» Скориставшись тим, що гноми відволіклися, Софі полізла по гномах слідом за Шерифом, коротуни стогнали під її вагою, вертіли головами, але нічого не бачили. Видираючись вище, Софі почула нові бурхливі вигуки й побачила, що Шериф розчавив другого ковзуна, розбризкавши навколо його липкі нутрощі й заляпавши зміїну шкіру на Софі. Гном, яким вона саме лізла, витріщився на, здавалося б, левітуючий слиз, але Софі вже минула його, переслідуючи Шерифа, який прямував до кришки колоди.
Зовні напади ковзунів на колоду припинилися, вібрація громових вибухів біля ями поступово стихла. Гноми почали радіти, уважаючи, що битва виграна, але Шериф лише почав лізти швидше, немов справжній лиходій збирався втекти. Софі намагалася встигати за ним, утрачаючи опору. Шериф видерся останньою групою гномів, простягнув м’ясисті долоні й, напружившись, відкинув кришку пенька, нору наповнила лісова прохолода. Загарчавши, він проштовхнув огрядний живіт і стегна крізь отвір, відпустивши кришку. Софі ахнула, гойдаючись між гномами, м’які черевички танцювали на їхніх плечах. Вона майнула до останнього спалаху місячного світла...
Свіже нічне повітря поцілувало її обличчя, а потім вона висмикнула ноги й колода зачинилася.
Ліси були безмовні.
Софі лежала лише за декілька дюймів від Шерифа, розпластавшись на животі, але він не бачив її, приховану зміїною шкірою. Вона лежала геть нерухомо, допоки Шериф зводився на ноги.
— Я знаю, ти десь тут, — прогарчав він, очі вдивлялися в темряву, ледве осяяну світлячками з колоди. — Ховаєшся, немов боягуз, яким ти є.
Тріснуло листя...
Шериф розвернувся.
Кіко завмерла, у місячному світлі вимальовувалося рожеве обличчя й зібране у хвостик волосся.
— Беатрікс і Ріна почули шум і пішли на розвідку, а мене залишили на варті, але я захотіла попісяти, тож я зробила це ось там, бо ці світляки на колоді спостерігають за всім...
Вона замовкла.
Палець Шерифа засвітився.
— Ховайся, — поворушив він губами.
Кіко прихилилася за деревом.
Шериф прислухався, тиша огортала його. Він прокрався вперед, майже наступив чоботом на Софі...
А потім його очі застигли.
Він повільно розвернувся.
Із тіні виступив Джапет, помаранчеве сяйво колоди вогниками відбивалося на лускатих обладунках.
— Розумно, розумно. Віддати Робіну Гуду свою каблучку, аби він зміг пробратися непоміченим на зустріч Королівської Ради, — промовив Змій, обличчя не було приховане маскою. — Але навіщо? Що він там робив? Може, залишав повідомлення принцесі?
Він підняв укриту вуграми руку, ковзуни розділилися на молочній шкірі, немов мурахи, що квапилися до мурашника, відкривши долоню з чистою карткою. Джапет сильно вкусив себе за губу, витискаючи кров. Потім він занурив кінчик пальця в кров і розмазав її на картці, кров викрила чари, які робили слова невидимими.
Змусь його думати, що ти на його боці
Шериф навіть не кліпнув.
— Саме твоєю каблучкою скористався Робін, бо Робін не має власної, — зауважив Джапет, — Шервудський ліс передав цей обов’язок Ноттінгему. Іронічно, чи не так? Робін Гуд підпорядковується смертельному Супротивнику? А це означає, що цього разу наш рятівник — не Робін. А любий, неправильно зрозумілий Шериф.
Шериф пирхнув.
— То ось чому твій брат відправив тих недоумкуватих піратів до Ноттінгему, аби вбити мене. Думав, що вони знайдуть моє кільце. А натомість отримали декілька зламаних кісток.