Його очі були досі розплющені, із рота витікала кривава піна.
— Скажи... Дот...
— Тихо! Я покличу гномів! Я приведу допомогу! — сказала Софі, розвертаючись до колоди...
Шериф схопив її за руку.
— Скажи Дот... я та її мати...
Він захлинувся кров’ю.
— То було... кохання.
Його серце зупинилося.
Очі повільно заплющилися.
Він відпустив руку Софі, шкіра стала крижаною.
— Ні, — прошепотіла Софі.
Вона ридала над Шерифом, укрита його кров’ю. Вона мала його врятувати. Мала зупинити це. Вона ж Відьма з Нескінченних Лісів. Вона мала вирвати Джапетове серце й згодувати його ковзунам. Вона мала віддати життя, аби захистити каблучку, захистити Ліси й друзів. Як би ж вона мала шанс.
Розлютившись, Софі почала рвати сукню, шматувати її оборки й розкидати їх на вітрі, але сукня миттю відновилася, чиста від крові Шерифа, її чари скували Софі ще щільніше, немов обладунки.
Софі згорбилася, мокра від поту й сліз, світанок почав розсіювати темряву.
Щось кольнуло її в стегно. У кишені.
Кристал.
Той, що змусив її покинути друзів і втекти сюди. Той, що показав їй, як дати відсіч.
У Лісі почувся потужний гул...
Софі розвернулася.
Крізь дерева тріпотіли спалахи вогню, наближаючись до неї.
Очі Софі вп’ялися в зелене скло.
«Слухай кристал», — подумала вона.
«Слідуй сценарію».
Вона помститься за Шерифа.
Відплата не за горами.
Для Джапета і його брата.
Софі хутко відтягла Шерифове тіло до дерев, якнайдалі від світанкового серпанку, яке заливало червоним світлом підлісок.
Вона повернулася до пенька й оглянула Ліси.
Жодних ознак Кіко, Беатрікс і Ріни.
Жодних ознак Різника чи гномів.
Їй потрібно зв’язатися з Агатою... поставити запитання, відповідь на яке їй украй потрібна...
«Але як?»
Вона згадала слова Кіко: «Ці світлячки на колоді спостерігають за всім...»
Гул ставав гучнішим... смолоскипи яскравішими...
Під’їхала блакитно-золота карета з гербом Камелота, коли кучер зупинив карету, Софі залило світлом.
Крізь вікно Софі було видно, що в кареті сидить юнак, але обличчя було в тіні.
Двері відчинилися.
Скориставшись рожевим сяйвом, аби освітити сходинки, Софі забралася в карету й зачинила двері.
Юнак повернувся до Софі, стало видно обриси квадратного підборіддя й вузьких очей.
— Ріан бачив твоє повідомлення, — промовив Кей.
Він підняв знайомий клапоть пергаменту.
Лист Артура до леді Гремлейн.
«Люба Грізелло, я знаю, що ти поїхала до своєї сестри Джемми...»
Лист, який Софі тицьнула Ріану в обличчя, коли він борсався в ліжку.
Лист, через який очі короля вибалушилися, а закривавлені руки стали кволими.
Але не через сам лист.
А через слова, які Софі написала на звороті, так, щоб Агата не помітила.
Слова, які Софі нашкрябала Ріановою кров’ю.
Вона збрехала Агаті, удаючи, що погодилася з її планом.
Вона зрадила друзів і сили Добра.
Але лише Софі бачила кристал, який тепер був захований у неї в кишені.
Лише вона бачила, як насправді закінчиться казка.
Невдовзі Лев і Змій будуть мертві.
— Він знає, що я на його боці? Король?
Капітан не відповів. Він дивився вперед, кучер шмагав коней, і карета розвернулася на ходу, прямуючи назад до Камелота.
23 Кіт у Музеї
Агата стояла біля ядра землі, вона вся спітніла, під нею, немов люмінесцентне море, вирувало бездонне провалля блакитної лави. Сяючі зелені пагони повільно опускали тіло Шерифа до лави.
Позаду Агати сотні гномів зібралися на Кінці Земель, трав’янистій брилі, підвішеній на пагонах, на якій височів обеліск із викарбуваними на ньому іменами гномів, що залишили цей світ.
Під летючим полем трави вирував океан флуоресцентної лави, у якій спалювали померлих. Присутні гноми тримали капелюхи, схиливши голови, коли лава приймала першу людину за всі часи. Розпечені хвилі нуртували й плескали над тілом Шерифа, поки остаточно не поглинули його із шипінням.
Агата не зронила жодної сльози. Шериф був уже мертвий, коли вона, Тедрос, Різник і Ґвіневера прорвалися повз зачаровану торбину, яку Шериф залишив як пастку. Вони намагалися зібрати з колоди світлячків і відновити побачене ними, але ковзуни знищили майже всіх, зіпсувавши картинку. Але вони бачили достатньо, аби дізнатися, що Джапет холоднокровно вбив Шерифа й зняв його каблучку. Ту саму, яка стояла між Ріаном і безкінечною владою.