Душа Агати шаленіла, як пекло внизу.
Джапет убив Чаддіка.
Джапет убив Міллісент.
Джапет убив Ланселота, Даві й Шерифа.
Увесь цей час вона зациклювалася на брехливому королі та його троні.
А тим часом його брат безжально вбивав її друзів.
Тедрос і Ґвіневера стояли обабіч неї, у їхніх очах відбивалася яскрава лава й темні думки.
— Ваша Величносте? — почувся голос.
Усі розвернулися.
Суббі, королівський паж, виступив уперед.
— Хтось поцупив мою рікшу, — пискнув він під поглядами гномів. — Узяв просто біля палацу!
— Няв, няв, — видихнув Різник, йому було не до цього.
— Я думав, що це бут! — наполягав Суббі. — Але це був людський бут!
— Няв! Няв! — сварився кіт...
— Людини, яка була там! — вигукнув Суббі. — Там, коли Шериф загинув!
Вираз обличчя Різника змінився.
— Я знайшов це біля його тіла, — пояснив паж.
Суббі простягнув щось, що відбивало світло цвинтаря.
Усі гноми видихнули приголомшене «о-о-о-о-о».
Тедрос повернувся до своєї принцеси з похмурим поглядом.
Різник теж.
Агата стиснула зуби.
Навіть зі свого місця вона відчувала це.
У руках Суббі лежала зміїна шкіра.
Смерділа землею й листям.
І лавандою.
Беззуба стара гномела сиділа на підлозі, схрестивши ноги. Вона постукувала черевцями сотень мертвих світлячків, немов клавішами піаніно.
— Зупиніть тут, — промовила Агата.
Бабця припинила стукати, зупинивши спотворені кадри/ що відтворювалися на сяючій стіні в Тронній залі.
Тедрос, Ґвіневера, Агата й Різник нахилилися вперед, удивляючись у сцену на стіні.
— Є якась можливість бодай трохи збільшити зображення? — запитала Агата в старої.
Беззуба бабця почала вовтузитися з мертвими світлячками, відновлюючи поламані тільця й крила кінчиком пальця. Здавалося, що вона замінює пошкоджені частини.
— У пташечку тиць-тиць, — наспівувала бабця, працюючи. — У пташечку тиць-тиць... У пташечку тиць-тиць...
— Ви можете працювати швидше? — дратувався Тедрос.
Бабця кинула на нього ядучий погляд, підкресливши його пуком.
А потім продовжила вовтузитися й наспівувати, як раніше.
Тедрос зиркнув до Різника.
Той щось промимрив, ніби сказав: «А ти спробуй керувати королівством, де всі такі».
— Дивіться! Це вона! — скрикнула Агата, удивляючись у сцену, Кіко мчала на Змія, і їй у груди влучив вибух рожевого світла.
Агата вказала на сяйво без джерела.
— Це заклинання Софі. Вона ховалася десь неподалік.
— Ось тобі доказ. Твоя ніби-то найкраща подруга напала на Кіко, аби не дати їй битися зі Змієм, — проклекотів Тедрос. — Твоя ніби-то найкраща подруга сприяла вбивству Даві й Шерифа.
— Чи намагалася врятувати Кіко від вірної смерті, — інстинктивно промовила Агата.
— Досі захищаєш її! Досі захищаєш ту відьму! — гаркнув Тедрос, лютуючи більше, ніж колись до цього. — Не думав, що ти можеш бути такою дурною!
Агата часто сперечалася з Тедросом. Принц добре знав, що вона була так само вперта, як він сам, і саме за це кохав її. Але цього разу Агата не мала ніякого підґрунтя, аби опиратися. Софі покинула друзів і поповзла назад до ворога. А тепер Агата ще й згадала, як Софі притиснула Ріана до ліжка, коли вони були в кристалі... як вона квапливо кинулася до нього... наче намагалася втілити план, відмінний від того, про який вони домовилися...
«Я зробила, що мала, — захищалася Софі потім. — Я зробила те, що правильно».
«Вона навмисно зіпсувала план», — усвідомила Агата.
Але навіщо?
«Той кристал», — подумала Агата.
Той самий, за розглядуванням якого вона застукала Софі, і який подруга сховала до кишені.
Софі щось побачила в ньому.
Щось, через що вона захотіла повернутися до Камелота.
— Гм... якщо це заклинання Софі, то це, мабуть, сама Софі, — зробила висновок Ґвіневера, указуючи на слабке мерехтіння в кутку сцени. — Світлячки на колоді вловили присутність зміїної шкіри. Є можливість відстежити цю пляму світла впродовж усього запису?
Гномела пробарабанила черевцями світлячків іще раз, передивляючись зображення й швидко гортаючи запис; вона стежила за мерехтінням, як воно видерлося на дерево й залишалося там до кінця бійки Шерифа зі Змієм; а потім Софі скинула зміїну шкіру й відтягнула Шерифа в темряву, а потім сіла в королівську карету з таємничим хлопцем. Агата спостерігала, як Софі скористалася рожевим сяйвом, щоб освітити сходинки до карети, і зачинила двері, а потім запис застиг на останньому кадрі — карета їхала геть, із-під коліс здіймався пил.