Коли Агата дійшла до миті, де Евелін обв’язала мотузку навколо шиї сплячого Артура, Тедрос рвучко підняв долоню, зупиняючи її, і мовчки вибіг із кімнати, залишивши Агату наодинці з матір’ю й Гортом.
Тиша стала вкрай щільною, обличчя Ґвіневери перетворилося на бліду маску.
Горт зиркав на Агату, очікуючи, що та заспокоїть колишню королеву. Але правда не залишила місця спокою.
— Ель прийшла в Камелот на вечерю на запрошення Артура. Це був єдиний раз, коли я її бачила, — почала Ґвіневера, досі не отямившись. — Вечеря була пропозицією миру. Коли Артур і я закінчили Школу Добра, він привіз мене до замку, і я зустрілася з персоналом на чолі з леді Гремлейн. Артур повідомив їм, що ми одружимося.
Ґвіневера помовчала.
— Для Гремлейн це стало несподіванкою. Вона повелася зі мною зухвало, і я покарала її на очах у всього персоналу. Якби я знала, що вона закохана в Артура, я б це владнала по-іншому, але зробленого не повернути. Вона поїхала до своєї сестри в Лисячий ліс і відмовлялася повертатися, ігноруючи благання Артура. Так було, допоки Артур не зустрів подругу Гремлейн, яка нишпорила довкола замку, — жінку на ім’я Ель Сейдер. Він запросив Ель повечеряти з нами, дозволяючи Гремлейн повернутися із союзником на своєму боці. Він гадав, що це допоможе їй зберегти обличчя й повернутися додому.
— А що сталося за вечерею? — запитав Горт.
Ґвіневера задихнулася.
— Вибачте. Просто... лише думка про те! — вона заплакала, опустивши обличчя в долоні. — Що фрейліна Артура змовилася з відьмою, аби народити йому дітей, яких він не хотів... і та відьма зробила це сама... — Вона похитала головою. — А Артур знав про це? Знав, що незнайомка народила його спадкоємців? Міг він справді приховувати цю таємницю від мене? Від усіх?
Агата опустила очі.
— Я не знаю. Я знаю лише те, що бачила.
Раптом очі Ґвіневери розширилися.
— Це мало статися після того вечора. За вечерю я помічала знаки. Між Гремлейн і тією змією...
— Які саме? — почувся голос Тедроса.
Принц повернувся до кімнати, його очі почервоніли, а сорочка була вологою від шмарклів. Він сів поряд із Ґвіневерою й узяв її долоню. Із обличчя зникла вся зухвалість, поступившись вразливості й страху, наче він прийняв думку, що, може, він і не король, але досі син.
Дотик Тедроса заспокоїв колишню королеву.
— Які знаки? — повторив він.
Мати глибоко вдихнула.
— Вони дивно шепотілися й гиготіли щоразу, як Артур говорив про наше майбутнє весілля. Наче знали щось, чого не знали ми. І коли Артур згадав, що хоче, аби одного дня провидець написав коронаційний портрет його дитини, це зіпсувало настрій Ель. Вона сказала, що хоч брат — провидець, але він нікчемний поряд із її силами. Може, він і бачить майбутнє, але вона може чути теперішнє: бажання людей, їхні страхи, найтемніші секрети — і що теперішнє має набагато більшу силу змінювати життя, ніж минуле чи майбутнє. Я припустила, що вона має здібності, аби стати феєю-хрещеною. Вона розсміялася, немов відьма. Те саме їй сказав брат. «Використай сили, щоб допомагати людям», — наполягав він. «Ти хочеш, щоб я марнувала життя, блукаючи Лісами, створюючи сукні для безхатніх дівчат і перевиховуючи егоїстичних принців», — розсміялася вона. Водночас її брат ставав дедалі відомішим між королями й чарівниками, і нарешті його слава дійшла до самого Директора Школи. «Жінки не мають рівних можливостей із чоловіками, — гірко сказала Ель. — Жінка може покладатися лише на свої хитрощі. Саме так я потоваришувала з такою жінкою, як Грізелла, — додала Ель, дивно посміхаючись леді Гремлейн. — Щоб допомогти жінці використати хитрість для власної вигоди... За певну ціну, звісно».
Ґвіневера заломила руки.
— Промовивши це, вона знову почала гиготіти, і Артур вирішив, що це жарт, почавши сміятися з нею. Він гадав, що Ель не шкідлива. Він радів, що леді Іремлейн знайшла нову подругу. Але мені Ель здалася дивною й неприємною. Я пам’ятаю те велике полегшення, яке відчула, коли обід закінчився й вона поїхала з замку. А пізніше того ж вечора я знайшла блакитного метелика у своїй кімнаті, коли приймала ванну.
Вона подивилася Агаті в очі.
— Я одразу його вбила.
Ґвіневера заплакала на синовому плечі. Тедрос обіймав її й пестив попелясте волосся. Його погляд зустрівся з Агатиним, будь-які рештки їхніх суперечок зникли, ці двоє вирішили якось це подолати, щоб це не стало кінцем їхньої казки.