Мати й Горт щось мимрили, погоджуючись.
Агаті забракло духу, аби сперечатися. Вони мали рацію — ризик був занадто великий. Ба більше, вона просила свого принца спаплюжити могилу власного батька. Чи зробила б вона таке з могилою матері? Не маючи гарантій, що з цього буде зиск?
На водоспад упала тінь, закриваючи прохід до Тронної зали, усередину проскочило тіло, вимахуючи руками.
— Швидше! — видихнула Нікола Агаті. — Різник!
— Що сталося? — запитав Горт, але подружка вже бігла назад крізь водоспад.
Горт кинувся за нею, Агата, Тедрос і Ґвіневера не відставали, усі проминули чарівну завісу, поспішаючи до фоє, де чекали Суббі та його побита рікша, на повозі була приблизно сотня наліпок із обличчями Софі, закреслених попередженням: «Поганий бут!»
— Мерщій! — шмагнув Суббі. — Король чекає!
Пуф! Хлопчик-паж перетворився на дівчинку-гнома...
— Дівчинка Суббі керує швидше! — пискнула вона. — Нумо! Не марнуймо часу!
Агата й решта набилися в рікшу, сідаючи одне одному на коліна, вони ледве вмостилися, коли Суббі рвонула і попрямувала спіральною трасою, оминаючи сяючі пагони, які поєднували різні рівні Гномленду. Вона проїхала повз знеможених гномів, які поверталися до своїх домівок після нічної битви й похорону, повз крамарів, які знімали плакати, що закликали до боротьби з людьми, повз гномів-лікарів, які везли Кіко на візку до Центральної лікарні «Невеличкий Огляд»... а потім повіз Суббі направився до Музею гномів. Він зі скрипом зупинився перед входом.
— За мною! — наказала Нікола, вистрибуючи.
— Чому кіт у Музеї? — запитав Тедрос, але Агата вже щодуху мчала за Ніколою крізь двері...
Агата гупнулася головою об варцаб.
— Ой!
— Бережіть голови! — сказала Нікола. — Воно збудоване для гномів!
Агата потерла лоба й, нахилившись, зайшла до крихітної зали, оздоблений напис «Золота ера короля Ітінзи» торкнувся її голови, а Тедрос і решта нахилилися позаду неї. Вона намагалася встигати за Ніколою, минаючи королівські портрети свого кота й сцени історії Різника разом із вигнанням із Гномленду його батька й братів, уражаючою коронацією, що завершилася парадом із конфетті, королівським бенкетом і танцями на міській площі, напхом напханій гномами. Агата поквапилася повз інші виставки: хроніку підземного будівництва Гномленду... біологію люмінесцентних пагонів, які оповили королівство... святкування котрогось року без утручання людей... і, нарешті, вони добігли до вузьких, звивистих сходів у кінці Музею, напис над головами промовляв:
ОБСЕРВАТОРІЯ ЛЮДСЬКОГО СВІТУ
Сходи перекривав ланцюг.
«Зачинено назавжди».
— Він чекає нас нагорі, — сказала Нікола з напруженим обличчям.
— Що таке? Що сталося? — наполягала Агата.
Нікола кивнула в бік сходів.
— Швидше.
Агата перестрибнула ланцюг, Тедрос і решта теж, вони помчали сходами, Горт перечепився за маленькі мостовинки в павутинні, мало не збивши з ніг решту групи, а потім вони дісталися гори...
Агата завмерла на майданчику, інші скупчилися за її спиною.
Вони опинилися на відкритій платформі під яскраво освітленими шляхами Гномленду, які звивалися над ними, немов сяючі змії. У центрі оглядової платформи височів великий телескоп завбільшки з дорослого гнома. Пристрій мав широкий круглий окуляр і довгу білу трубу, яка зникала в просвіті між яскравими зеленими пагонами, які простягалися до верхів’я королівства.
Різник чіплявся за телескоп, наче коала за гілку. Тіло кота займало четвертину приладу, рожева лиса голова була нахилена, Різник удивлявся в окуляр.
Кіт озирнувся на людей.
Агата, Тедрос, Горт і Ґвіневера зібралися навколо нього, кожен по черзі зазирнув у срібний окуляр.
Телескоп збільшував видовжене, глибоке зображення: місто Гномленда, покинутий тунель Квітника, колоду, густе верхів’я дерев Лісів... аж до безмежного червоного небокраю й чудового передзахідного краєвиду в Лісах і простору з королівствами, які розкинулися в усіх напрямках.
На мить Агата була загіпнотизована красою краєвиду.
А потім побачила.
Мерехтіння золота.
Останній напис Левогрива блищав на тлі вечірнього неба.
Весілля короля Ріана й принцеси Софі відбудеться, як планувалося, цієї суботи, на заході сонця, у замку Камелота. Усі мешканці Лісів запрошені на свято.
Агата повільно відвела очі.
Різник похмуро дивився на неї. Тедрос теж.
— Досі вважаєш, що вона на нашому боці? — промовив він.
Серце Агати перетворилося на прах.
«Я помилилася?»