Софі чекала, що він продовжить, але він дивився у вікно.
— А як щодо Ріана? Гадаєш, він добрий король? — підштовхнула його Софі, вона хотіла, аби він продовжив говорити.
— Кращий за Тедроса, — сказав капітан. — Але Добрим його робить не це.
— Що ти маєш на увазі? — запитала Софі.
Кей повернувся, зустрівши її погляд.
— Він відданий людям, незважаючи на їхні недоліки. Брату. Мені. Чи тобі. Тож хіба відданість — не ознака Добра?
На мить Софі дійсно повірила йому.
— Але тепер ти служиш не Ріану, — зауважила вона. — А Леву й Змію. Змію, від якого хотів утекти.
— Я не служу Змію, — із крижаним спокоєм промовив Кей.
— Пф-ф-ф. Ти врятував його з Ноттінгемської в’язниці...
— Бо так наказав Ріан, а я відданий Ріану. А ще він король, Ріан запевнив, що брат перебуває під його суворим контролем. Я не маю відданості до Змія. Ми не були друзями в Школі. У Школі Ріан ледве спілкувався з ним. Джапет мав власного найкращого друга. Чудовиська, на мою думку...
— Аріка, — уголос промовила Софі.
Кей завмер.
— Звідки ти...
Софі бовкнула зайве.
Його очі стали скляними, спина напружилася.
Решту поїздки він мовчав.
Карета проминула браму, перед стайнями з коней спішувалися дванадцятеро піратів у чорних масках, вони змивали кров із чорного одягу, щойно повернувшись із нічного набігу. Одна з сестер Містраль блукала поміж ними, роздаючи мішечки з золотом. Крізь розрізи в масках пірати спостерігали, як під’їжджає карета. Холодні, порожні очі стежили за Софі, як за лисицею в курнику.
«Ріан уб’є Джапета».
«Я вб’ю Ріана».
«Пірати вб’ють мене».
Софі здригнулася.
Карета зупинилася перед дверима замку. Вона вирушила за капітаном сходами Блакитної вежі, біла сукня Евелін Сейдер знову свербіла, наче знала про її лихий план і застерігала проти підступних дій.
Софі відігнала страх і почала підніматися швидше. Цього разу сукня її не зупинить.
Разом із капітаном вона пройшла переходом до Тронної зали з краєвидом на трапезну Блакитної вежі.
За столом хтось сидів.
Софі зітхнула з вимушеною посмішкою, передчуваючи зустріч із ворогом...
Це був не Ріан.
Старий брудний чоловік хаотично хапав наїдки: пастернаковий суп, лососевий пиріг, смажене курча з яблучним соусом, фаршировані яйця, тушкований ямс і карамельний пудинг.
Навпроти сиділа ще одна сестра Містраль.
— А тепер, Берті, якщо щось станеться із Шерифом, що, звісно, мало ймовірно, тобі перейде каблучка Ноттінгему. І ти спалиш її за наказом короля, як ми домовлялися...
— Ми домовлялися, що ви звільните мого братуху з в’язниці Кривавого струмка, — прогарчав Берті, жменею засовуючи до рота пудинг. — І дасте будиночок моїй мамці.
— Твоя мати залишатиметься в Смердючій трясовині, а брат у в’язниці, допоки ти не спалиш каблучку, — різко промовила жінка.
Берті хижо глипнув на неї.
— А ще краще великий будинок моїй мамці. Із ванною...
Кей уже добряче випередив Софі, і вона поквапилася за ним, сукня загрозливо обпікала шкіру.
Вони минули Палату мап, де Веслі й іще один пірат, у чорних піратських костюмах, завмерли перед мапою Лісів. Кожне королівство було закреслене, окрім Кривавого струмка, Ладельфлопу й Ноттінгему.
— Добре попрацювали вночі, — промовив темношкірий пірат.
— До біса добре, — криво посміхнувся Веслі.
Він занурив середній палець у чорне чорнило й зробив змах уздовж Кривавого струмка й Ладельфлопу, залишивши лише Ноттінгем.
Софі стримала хвилю нудоти, що підступила.
«Остання каблучка в Джапета».
Яку Берті спалить за наказом Ріана.
Вона має поспішати.
Кей уже проминав кабінет Головного Скарбничого, де Софі помітила третю сестру Містраль, яка сиділа навпроти лисого, схожого на яйце Головного Скарбничого, кирпатого й рожевенького. Він сидів, оточений купою гросбухів на столі. Софі нашорошила вуха, аби підслухати...
— «Кур’єр Камелота» цікавиться нашими рахунками, Бетно, — повідомив Скарбничий. — Вони відправили журналістів до Банку Путсі.
— На штат газети видані ордери, — повідомила Бетна. — Вони не дістануться Путсі.
— Якщо навіть так, керівник банку теж не дурний, — зауважив Скарбничий. — Якщо він почне власне розслідування щодо рахунків, він може скликати Королівську Раду, перш ніж спалять останню каблучку.