— Ти посміхаєшся, — сказав Ріан. — Про що ти думаєш?
— Про тебе, — відповіла Софі.
Вона піднялася навшпиньки й поцілувала його, солодка волога вкрила її язик і змішалася з м’ятою його рота. На дуже коротку мить Софі згадала Рафала. їхні губи розділилися, липкі й вологі. Ріан був трохи запаморочений, наче вона проштрикнула його, а потім відвів очі й рушив далі, намагаючись не шкутильгати.
— Я знав, що ти повернешся. Я знав. Навіть коли Джапет говорив, що я дурень. Я знав, що нам призначалося бути разом. Королю з королевою.
— О-о-о. І це говорить юнак, який стверджував, що ніколи не покохає мене. Що кохання перетворює людей на сліпих дурнів, — покепкувала Софі, тепер абсолютно спокійна. Її смарагдові очі підступно блищали. — А виявилося, що він сам бачить не надто добре.
— Ні, це не так. — Ріан потер коротко підстрижену голову. — Просто ти... Ти могла залишитися з друзями. Але натомість ти залишилася вірною мені. Хоча ти цього не потребувала. А я у своєму житті бачив небагато відданості.
— Ти маєш відданість своїх людей і правителів довкола, — зазначила Софі. — Ти маєш відданість Кея. І брата.
— Усі вони чогось хочуть від мене, ураховуючи брата, — промовив король, зиркаючи на неї. — Може, і тобі щось потрібно.
Софі кольнуло відчуття провини, і вона мало не розсміялася. Відчуття провини через чудовиська!
— О-о-о? І чого я хочу, як ти вважаєш? — запитала вона, граючись із вогнем.
Ріан зупинився на стежці. Уважно подивився на неї.
— Я думаю, ти хочеш змінити Ліси. Ось чому ти була нещаслива в ролі Декана. Ти сама це сказала під час вечері — ти прагнеш більшого життя. Ось чому тебе тягнуло до мене, коли ми зустрілися. — Він відкинув неслухняне пасмо її волосся. — Подумай про все в такому світлі. Перо посадило Тедроса на трон, і він не вберіг Ліси. Якщо перу більше не можна довірити захист Лісів, то час людині зайняти його місце. Не просто людині. Королю. Єдиному Істинному Королю. Ось чому ти повернулася до мене. Звісно, твої друзі вважатимуть, що це через те, що ти Зло. Що ти хочеш стати королевою заради корони. Але ми обоє знаємо правду. Для тебе замало бути королевою. Ти хочеш бути доброю королевою. А це тобі вдасться лише поряд зі мною.
Софі насупилася, уражена його щирістю. Вона продовжила прогулюватися.
— Я б стала доброю королевою. Це правда. Але де доказ, що ти будеш добрим королем? Ти не віриш у перо, хоча перо підтримує рівновагу між Добром і Злом. Ось чому Казкар протримався всі ці роки. Якщо король матиме сили Казкаря, він знищить рівновагу. Ти знищиш рівновагу. Ти знищиш усіх, хто виступить проти тебе. Ти правитимеш як Зло, яким би перо ніколи не стало.
— Зовсім ні, — озвався король, намагаючись устигати за нею. — Я використаю свою силу пера для Добра. Знищу ту нікчемну Школу й нагороджу простих людей Лісів, які вчиняли правильно. Як намагався робити Левогрив у своїх посланнях, допоки ти не втрутилася.
— Ой, будь ласка. Ті послання були повні брехні... — заперечила Софі.
— Але це робилося заради Добра. Аби підняти дух людей, — сказав Ріан. — До того ж послання Левогрива — це лише початок. Добрий король захищає свій народ. Добрий король захищає Ліси. А що може бути кращим для захисту Лісів, ніж цілковите знищення Зла.
— Це неможливо, — відмахнулася Софі, повернувшись обличчям. — Зло завжди існувало. Ти не можеш знищити його.
— Я можу й знищу, — Ріан дивився на неї палкими очима. — Усе, що я зробив у житті, зроблено заради того, аби опинитися тут. Я не потрапив до твоєї пихатої Школи. Мене не викрали з реальності й не кинули до чарівної Школи, як тебе й твоїх зарозумілих друзів. І поки ви насолоджувалися привілеями Школи, радісні юні «повелителі» Лісів, я був поміж справжніх людей. У справжніх Лісах. І дечого навчився. Казкар — не хранитель рівноваги. І зовсім не миротворець. Він живиться війною між двома сторонами. Налаштовуючи Добро і Зло одне проти одного й дозволяючи війні тривати вічно. Ось чому моє перо так показово викривляло історії Казкаря: аби довести, що кожен із лиходіїв може бути героєм, а кожен герой — лиходієм. А ще ми чіпляємося за кожне слово пера, реагуємо на кожну перемогу й провал, наче вони наші. Рівновага між Добром і Злом хитається туди-сюди, туди-сюди, тим-часом як справжні люди в Лісах забуті. Їхні життя не потрапляють на сторінки казок, загублені в тумані безглуздої війни. — Обличчя короля розслабилося. — Але перо має владу закінчити цю війну, якщо захоче. Воно розуміє, що кожен лиходій прагне чогось. Заради чого він став злим. Давши їм те, чого вони прагнуть, можна зупинити їх, перш ніж вони перетнуть межу неповернення. Зло буде відвернуто рукою долі. Але, звісно, перо ніколи цього не робитиме, йому потрібна війна між двома сторонами, аби зберегти владу. У такий спосіб воно зв’язує їх, немов близнюків, так, щоб Добро не могло жити без Зла, а Зло без Добра... Але я знаю краще. Якби я мав сили пера, я б знищив Зло. Нейтралізував би його. Позбувся б на початку. Ось, наприклад, мій брат. Його душа схильна до найгіршого лиха. Але, маючи сили пера, я можу повернути до життя єдину людину, яку кохав Джапет. Я можу дати йому те єдине Довго та Щасливо, якого він прагнув. Його Зло буде зцілене. Уяви, якби я міг це робити з будь-якою загрозою, якби міг загасити в кожній лихій душі будь-які прояви пітьми. Якби я міг з допомогою Левогрива давати їм кохання, статок, а може, просто друга, будь-що, аби навернути їхні душі до Добра. Я б зміг попередити напади, як ті, що робив Змій, вони б ніколи не сталися. Війна між Добром і Злом припинилася б. Слава позбавиться пера та Школи й повернеться до людей. Розпочнеться мир, справжній мир навіки. Ось чому я маю стати королем. Єдиним Істинним Королем. Я можу зробити те, чого Казкар ніколи не міг. Я зможу позбавити Ліси Зла навіки. Я зможу бути рівновагою.