— Але після Артурової смерті? — наполягала Софі. — Певна, тоді вона мала розповісти людям...
— Хто б їй повірив? — запитав Ріан. — Які докази вона мала?
— А твій брат? Він мав підозри, що Артур — ваш батько?
Ріан відмахнувся, як від мухи.
— Я намагався говорити з ним про це, але він не слухав. Казав, що він знає напевно, хто наш батько.
— І хто?
— «Не король Артур», — промовив Ріан, перекрививши суворий тон Джапета. — Він уважав, що я дурень, вигадав усе це, бо настільки закоханий у короля, що переконав себе, що я його загублений син. Але якщо чесно, ми з Джапетом ніколи не доходили згоди ні в чому. Хоча ми близнюки, ми абсолютні протилежності. Дві половинки цілого.
Софі ледве стримала посмішку. Ріан і його брат не так уже й відрізнялися від неї й Агати. Схоже, забити клин між братами буде простіше, ніж здавалося.
— Тож мати була ближчою до Джапета? — запитала вона. — Схоже, він доволі прив’язаний до неї.
— Надто, — коротко відповів Ріан. — Ось чому матуся більше кохала його.
Софі подивилася на нього.
— Продовжуй.
— Джапет не міг ділити матір ні з ким. Навіть зі мною. Якщо мати виказувала мені хоч дрібку уваги, він шаленів. Коли на її день народження я зробив торт, він додав туди щось, через що вона захворіла. Коли вона наділила ласкою нашого кота, той зник. І щоразу він каявся, плакав і присягався, що такого більше не станеться. Але це ставалося. І щоразу гірше. Ми з матусею були бранцями його люті. І саме це нас зближувало.
Софі напружилася, досі не призвичаївшись до почуття симпатії до хлопця, якого хотіла вбити.
— І нічого не можна було зробити? Можна було його відіслати чи...
— Брата? — промовив Ріан крижаним тоном. — Мого близнюка?
— Але ж ти казав...
— У кожній сім’ї існують проблеми. У всіх до одної. Але ти знаходиш спосіб, як усе виправити. Зцілити гниття в душі.
— Ти кажеш про родину, як казав про Ліси, — цинічно промовила Софі. — Але Зло не можна знищити.
— Але я тут, і брат на моєму боці, і наші стосунки міцніші, ніж будь-коли. Це показує, яким королем я буду, еге ж? — похизувався Ріан. — Я ніколи не покину його. На відміну від матері. — Софі підняла брови, але Ріан передбачив її питання. — Напади люті ставали дедалі гіршими, — пояснив він. — Декілька разів він мало не вбив мене й матір. Вона скористалася метеликами, аби стежити за ним. Аби стримувати під час нападів люті. На щастя, вона була більш досвідченою у своїх чарах, ніж він. Ось як ми вижили, — Ріан помовчав. — А потім вона написала про нього Директору Школи.
— Директору? Навіщо?
— Колись мати там викладала. Дядько Аугуст отримав її місце професора Історії. Вона й Директор Школи зблизилися, надто зблизилися, як я чув, коли він відмінив її вигнання зі Школи. Мати вірила, що жінки не мають таких переваг, як чоловіки, як її брат. Що єдиний шанс на славу — прилаштуватися біля могутнього чоловіка. На кшталт Артура. На кшталт Директора Школи. Обидві спроби не були успішними. Ясна річ, Артур не хотів мати справ із нею. А Директор Школи не просто вигнав її, а повністю розірвав будь-які відносини. Мати писала йому листи, благаючи прийняти Джапета до Школи Зла, забрати з її очей. Вона казала, що Директор Школи — її боржник. Але він жодного разу не відповів. І стімфи так і не прилетіли по Джапета, коли настав час.
— А твій брат знає хоча б частину цього? — запитала Софі, обробляючи наступну рану. — Що мати намагалася позбутися його?
Ріан занепокоєно завовтузився.
— Ні. До того ж у той час у нас закінчилися гроші, їх ледве вистачало на їжу. Нарешті мати сказала, що має побачитися з нашим батьком. Вона сподівалася, що, якщо зустрінеться з ним особисто, то він нам допоможе. Вона змусить його допомогти нам. А тим часом ми з Джапетом побудемо в Арбед Хаусі. Вона поговорила з Деканом Брунгільдою, яка, зустрівшись із братом, запевнила, що впорається з Джапетом, чи Р. Джеєм, як Декан лагідно називала його. Схоже, вона любила заблудлі душі. Незважаючи на це, мати наполягла, щоб і я залишився там, аби наглядати за ним. Звісно, до її повернення. — Ріан рвучко вдихнув. — Відтоді я більше про неї не чув. Гадаю, Артур відмовив їй. Це сталося приблизно в той час, коли король помер. І схоже, що тоді в ній щось зламалося. Вона так і не повернулася по нас. Не було жодного листа. Любов, яку, як мені здавалося, ми мали... той зв’язок між нами... Усе стало неважливим. Вона прагнула позбутися Джапета. Прагнула так сильно, що радо залишила й мене теж.
У куточку заплющеного ока з’явилася сльоза.