На щоках Джапета з’явився рум’янець.
— Я обіцяв тобі бажання за відданість і віру, — наполегливо промовив Ріан. — Ти присягнувся допомогти мені стати королем, якщо я присягнуся силами пера повернути до життя твою кохану людину. Ти дотримався слова. Завтра я дотримаюся свого.
Джапет задихнувся від емоцій, ледве спроможний говорити.
— Дякую, брате, — прошепотів він.
Ріан поставив чай на кахельний край ванни.
— Перший день на ногах виявився надто насиченим, аби я це витримав, -— зітхнув він. — Боюся, для мене не існує чарівної цілющої крові.
— Іди полеж, — кинув Джапет із такою лагідністю, якої Софі ніколи не чула від нього.
Ріан кивнув, відстібаючи перев’язь із мечем. Він повернувся до дверей.
— Ріане? — погукав Джапет.
Король озирнувся.
— Матуся пишалася б тобою, — сказав Змій. — Адже ти ставиш родину на перше місце.
Ріан слабко посміхнувся.
— Побачимо, чи не так?
І король зачинив за собою двері.
Джапет відкинувся на ванну. Він заплющив очі, наче ця розмова його виснажила, але одразу розплющив їх, коли усвідомив, що досі тримає в руці дещо.
Він підняв сяючий блакитний кристал із води й придивився до сцени всередині.
Софі затамувала подих.
Цього разу йому ніхто не заважав.
Змій дивився, як розгортається сцена, знову й знову.
Його м’язи повільно напружилися, він випрямився, пальці скрючилися навколо скляного кришталю. На шиї випнулися сині вени, зуби стиснулися, укриті слиною, очі зіщулилися в убивчі щілини.
Змій повільно подивився на двері.
Він підвівся з води, вугри матеріалізувалися на його шкірі, чорні лускаті стрічки перетинали біле тіло, знову складаючись в обладунки. Потім він виступив із ванни, вологі ноги тихо захлюпали по кахлях.
Він смикнув двері ванної.
— Де вона? — запитав Змій.
— М-м-м? — озвався Ріан, Софі не бачила короля зі свого сховку.
Джапет зайшов до кімнати, теж зникнувши з поля зору Софі.
— Дівчина. Де вона?
— Я ж сказав. Пішла...
— Брехун. Твоя маленька вовчиця нікуди не пішла. Ти змусив мене думати, що здихався її. Що обрав мене. Але вона була тут увесь час. Чекала, допоки ти позбудешся мене.
— Ти про що...
— ДЕ ВОНА? — почула Софі волання Джапета. — Ти вважаєш, що вона тебе кохає? Уважаєш, що вона стане твоєю коханою королевою, коли я зникну? Вона холоднокровно вб’є тебе, щойно ти вб’єш мене.
— Уб’ю тебе? Ковзун пробив дірку у твоїй голові?
— Я бачу тебе наскрізь. Я завжди бачив тебе наскрізь. Я сам знайду її!
Софі почула знайоме шипіння ковзунів, які відривалися від обладунків Джапета. Звук їхнього шипіння віддалився, коли вони розлетілися замком, полюючи на неї.
— Ти справді вважаєш, що вона тут? — розлючено відповів Ріан. — Що я ховаю її?
— Я знаю те, що бачив.
— Що саме? Де? Обшукай замок, де хочеш. Вона в кареті, на півдорозі до Гіллікіну...
Софі вислизнула зі схованки, проповзла вздовж ванни й утиснулася в крихітний трикутник за дверима.
Вона визирнула між завісами.
— Ти завжди віддавав перевагу комусь іншому, а не мені. Мені — власній крові, — шипів Джапет на короля, який сидів на ліжку в зім’ятому блакитно-золотому мундирі, ремінь із Екскалібуром лежав осторонь. — А я обирав тебе знову, знову й знову. Я вбиваю для тебе. Я брешу для тебе. Я грабую й нищу королівства для тебе. Я роблю для тебе все. Ріан Добрий. А я — Зле чудовисько. Я, котрий не може кохати. Але, коли я нарешті покохав, єдиний раз у житті, ти все знищив.
— От почалося, — простогнав Ріан.
— Я мав друга. Єдиного, — підкреслив Джапет, здригаючись від емоцій. — Друга, який дав мені змогу повірити, що я не таке вже й Зло. І ти забрав у мене цього друга.
Ріан скочив на ноги, сердито скривившись.
— Це неправда...
— Ти проголосував разом із іншими за його вигнання! Ти проголосував, щоб його викинули в Ліси, немов собаку!
— Та він намагався вбити мене! — вигукнув Ріан, хапаючись за шрам на потилиці. — Він ударив мене кинджалом у голову!
— Бо ти казав погані речі про нього! Про нього й мене! Про нашу дружбу!
— Бо він був чудовиськом! Садистом без душі! А ти був занадто засліплений і не бачив цього. Тулився до нього й ходив за ним, наче собака. Обирав його бік, а не мій. Наче він твій брат. Чи більше ніж брат...
— Він був моїм другом! Найкращим другом! — закричав Джапет. — Коли Декан запропонувала проголосувати за його вигнання, якби ти проголосував проти, якби вибачив його, решта теж би вибачила йому! Вони б послухалися тебе! Добро вибачає. А вони вважали, що ти Добрий. Я думав, що ти Добрий.