Джапет брав гору, король був занадто слабкий, аби відбиватися від ударів брата. Змій підбив йому око, обличчя Ріана спотворилося набряком, король повалився на підлогу, а корона полетіла геть із голови.
Джапет підвівся, важко дихаючи, увесь укритий кров’ю.
Змій перевів погляд на Софі.
Він почав повільно наближатися до неї. Софі зблідла. Такого в кристалі не було! Такого не було в сценарії...
Ріан схопив близнюка за щиколотку й смикнув на підлогу. Король зіп’явся на ноги й почав бити брата ногою в обличчя, знову й знову, поки Змій не перестав рухатися.
Ріан розвернувся до Софі, залитий кров’ю.
— Я наказав тобі їхати. Наказав же, — прохрипів він, похитуючись, і вирушив до неї.
Він простягнув поранену долоню й торкнувся свіжої крові на її щоці, їхня кров змішалася.
— І поглянь, що ти накоїла...
Він завмер із піднятою рукою.
Бо його рука почала зцілюватися просто на їхніх очах.
Кров Софі зазміїлася вздовж долоні Ріана, чарівним чином закриваючи рани й відновлюючи засмагле ідеальне тіло.
Її кров зцілювала Ріана.
Так само, як вона зцілювала Джапета.
Повільно очі Софі й Ріана зустрілися, обоє були приголомшені.
— Ну-ну, — почувся крижаний голос позаду них.
Софі й Ріан повернулися й побачили, як Джапет підводиться з підлоги, його обличчя було так само закривавленим, як і в брата, волосся прилипло до черепа. В одній руці Змій тримав Екскалібур. Іншою він потягнувся й надягнув собі на голову корону Камелота.
— Перо сказало, що один стане королем, а іншого буде зцілювати її кров, — промовив Змій, скоса глипнувши на брата. — Але воно ніколи не казало, хто саме носитиме корону. Воно ніколи не казало, хто старший. Два брати. Два ймовірні королі. І я дозволив тобі стати королем. Не тому що вважав тебе гідним корони. А тому що ти обіцяв мені бажання. Ти обіцяв повернути мою кохану людину. Кохання, яке для мене було дорожчим за корону. Іронічно, чи не так? Добрий брат прагнув влади. А Злий — кохання. Так ми домовилися, зв’язані обіцянкою. Обіцянкою, яку ти більше не хочеш виконувати. Тож я пропоную нову угоду. Тебе зцілюватиме кров твоєї нової коханої. А я стану королем. Королем, який матиме владу виконати своє бажання самотужки.
Чорні обладунки Джапета перетворилися на блакитно-золотий мундир Ріана. Королівський мундир. Один із новеньких золотих ковзунів злетів із Джапета й, немов пензель, пройшовся Ріановим тілом, перетворюючи його мундир на золотий із блакитним. Колишній мундир васала.
Змій криво посміхнувся.
— Ця домовленість подобається мені більше.
Ріан кинувся до нього, буцнувши Джапета головою в груди, корона відлетіла до стіни, а Екскалібур на ліжко. Близнюки боролися за меч, кров закривала їхні обличчя, а Змій чарами міняв їхні мундири з блакитного на золотий, із золотого на блакитний, туди-сюди, що, зрештою, Софі вже не могла визначити, хто є хто.
— Хто король, хто король, — наспівував Джапет, мундири мінялися все швидше й швидше, закривавлені руки тягнулися до меча, ближче, ближче...
І Софі несподівано задалася питанням, що саме вона бачила в кристалі. Два брати загинули. Вона досі стояла. Чи була то правда? Справжнє майбутнє? Чи то була думка кристала? Бажаний сценарій?
Вона не могла покладатися на долю. Відьми виграють війну самотужки.
Вискочивши з кутка, вона пірнула за мечем...
Король відкинув її з дороги, блакитно-золотий мундир був увесь у червоних плямах. Софі підвелася, але було запізно. Ріан схопив ефес однією рукою, перехопив іншою. Лезо злетіло в повітря, вістря зблиснуло, немов спалах сонця...
І воно ввійшло в Джапетові груди.
Просто в серце.
Джапет приголомшено заплющив очі, позадкував, обличчя було слизьким від крові.
Ріан висмикнув меч, і брат упав.
Софі затулила рота долонею, спостерігаючи, що усе відбувається так само, як у кристалі. Але цього разу все було по-справжньому, вона задихалася від запаху крові й поту.
Ріан упав навколішки перед Джапетовим тілом, дивився, як близнюк робить останній подих.
Король схилив голову, стискаючи тіло Змія.
Екскалібур лежав забутий позаду.
Ріан не бачив, як Софі вийшла з кутка.
Із її обличчя зник страх.
Поступившись рішучості.
Вона підібрала меч, ноги в черевичках крадькома ступали килимом.
Абсолютно безшумно вона занесла меч над спиною Ріана.
А потім заціпеніла. Ріан плакав.
Ридав.
Немов маленька дитина.
Плакав над тілом брата.
Плакав над своєю половиною.
І в серці Софі щось поворухнулося.
Кревний зв’язок, який вона розуміла.