— Ріане? — прошепотіла вона.
Він не озирнувся.
— Ти можеш його повернути, — видихнула Софі. — Пером. Ти можеш повернути його до життя.
Ридання почали стихати.
— Ріане?
А потім плач змінився. Гучніший, шаленіший, він відлунювався в мовчазній кімнаті. Допоки Софі не усвідомила, що це взагалі не плач.
А сміх.
Нарешті він озирнувся. Крижані блакитні очі розітнули її.
Підвівшись, він витер кров із обличчя, і з’явилася молочна шкіра.
Крик застряг у горлі Софі.
— Не Ріан, — задихнулася вона.
Не Ріан!
Не Ріан!
— О? — промовив Змій.
Золотий ковзун злетів із королівського мундира й коротко обрізав вогкі, скуйовджені пасма. Потім почав торкатися обличчя Змія, немов перо, чарами зафарбовуючи до бурштинової засмаги.
— Більш схожий на Ріана, ніж він сам, — посміхнувся юнак.
Він навів палець на завислого ковзуна, і той вискочив крізь скляне вікно, ніби ніж, злетів у небеса й написав золоте повідомлення на сірому тлі.
Весілля короля Ріана й принцеси Софі відбудеться за планом...
Софі кинулася до дверей, але вони досі були заблоковані ковзунами.
Вона нажахано відсахнулася, спостерігаючи, як Джапет наближається до неї з темною й божевільною посмішкою.
«Агато!»
«Агато, допоможи!»
Софі притиснулася до стіни.
Змій торкнувся холодними губами її вуха.
— Готова до весілля?
Вона вдарила його в обличчя й стрибнула до меча, пальці вже торкнулися руків’я...
Але вугри не забарилися. Коли вони вдарили її у вуха з обох боків, свідомість почала згасати, остання думка була про найкращу подругу, другу половинку душі, Лева її серця.
26 Фатальна помилка
Агаті снилася її власна труна. Дівчинка була зачинена всередині, а вода наповнювала домовину, тим часом як Агата борсалася й билася в сталевих стінах, на яких були викарбувані незнайомі символи. Рідина, що вкривала її обличчя, придушувала крики. Крихітні, завбільшки з морських коників, чорні й білі лебеді пропливали повз, байдужі до її біди.
Ще декілька секунд, і вона опинилася повністю під водою, затримавши повітря, усе дужче билася об стіни труни... тепер вона ще й відчула нищівний біль у вухах, а потім у воді розпливлося щось тепле й густе, стаючи червоним. Кров. Агата закричала, витративши рештки повітря. Лебеді навколо почали тонути, немов кам’яні. Агата гупала в стіни, але втрачала свідомість, боки труни стискалися. Вона дряпала власну домовину з останнім подихом, її обличчя відбивалося в убивчих стінах.
Але то була не вона.
А Софі.
Агата рвучко прокинулася.
— Софі, — видихнула вона, кинувшись у непроглядну темряву...
Вона вдарилася обличчям об тверді дерев’яні перекладини й відлетіла до інших дерев’яних перекладин, що утворювати клітку довкола. Клітка для птаха. На мить їй здалося, що вона досі спить. А потім дівчина побачила крізь ґрати ще дві клітки, прив’язані до товстої ковдри на спині верблюда, усі клітки були повні: в одній сиділи Ґвіневера й Тедрос, в іншій — Горт і Нікола. Верблюд прямував униз пагорбом, осяяний місячним світлом, змахуючи порох із навколишніх надгробків.
— Султан Шазабаху заплатив мені золотом. Сказав: «Відведи верблюда вздовж Дикого моря до короля Ріана», — розповідав вершник на верблюді, клітки зіштовхнулися, через що бранці покотилися. — Весільний подарунок королю.
Вершник озирнувся — лисіючий бобер із жовтими зубами.
— А це додаткові подарунки на весілля, — сказав він, огидно посміхаючись бранцям. — Додаткове золото для Аджубаджу.
Аж тепер Агата все згадала.
Перекочуюсь у клітці з торбиною Даві під рукою, Агата спостерігала, як Тедрос випробовує ґрати клітки сяйвом пальця, але золотаві чари лише розчинялися. Чи то клітки були зачаровані, чи то деревина була надто міцною і не піддавалася.
— А я казав, піти через Ліс стімфів, — бубонів Горт Ніколі в їхньому курнику. — Це найшвидший спосіб дістатися до Авалону. І нас би не спіймали!
— Пробратися берегом було найшвидше, — сперечалася Нікола, її голос перекрили стогони верблюда, якого Аджубаджу шмагав патичком. — Ми майже дісталися Леді з Озера. Якби ми не проходили повз ті доки, коли там причалив корабель із Шазабаху...
— Чи якби мати Тедроса не наштовхнулася просто на бобра, — прошепотів Горт.
— Було темно, — зітхнула Ґвіневера.
Верблюд перечепився через надгробок, і колишня королева покотилася кліткою...
Тедрос схопив її обома руками. Він похмуро подивився на Горта: