Кристал.
Вона бачила це в кристалі.
Тоді вона вирішила, що це брехня. Але як і решта кристалів, які вона вважала неправдивими, цей також виявився правдою. У її казці ніщо не було таким, як здавалося, — Добро і Зло, істина і брехня, минуле і теперішнє. Вона весь час неправильно розуміла історію. Навіть зірки, здавалося, знущалися з неї, падали до неї, наче її світ перевернувся.
Підбігли Горт, Ґвіневера й Нікола, вони аж підстрибнули, побачивши Ріана в Змієвій могилі.
— Це не віщує нічого доброго, — озвався Горт.
— Нам потрібно потрапити до Авалону, — наказав Тедрос, ідучи. — До весілля. Від цього залежить усе.
— Ми не встигнемо туди вчасно, — зауважила його мати, не зрушивши з місця. — Від Авалону сюди ми рухалися майже день. На верблюді.
— Вона має рацію, — сказала Нікола. — Пішки ми не маємо жодного шансу. Софі й Джапет одружаться, тільки-но зійде вечірня зоря. Немає жодної змоги...
Агата не слухала.
Вона дивилася на падаючі зірки, тепер вони опускалися ще швидше, сотні, ні — тисячі їх цілили просто в неї та її друзів.
— У цьому суть Добра... — зраділа Агата. — Воно завжди знайде вихід.
Тедрос і решта підняли очі на армію фей, які розтинали нічне небо, прямуючи до них. І всю цю команду світла очолювала схожа на кульку фея з пухнастим сивим волоссям, у замаленькій зеленій сукенці і з обірваними золотими крильцями.
Пустотливо посміхаючись, Тінкербел розпорошила хмару затхлого пилку...
Не встигла Агата отямитися, як вона та її друзі відірвалися від поверхні й полетіли високо в темряву, а феї з’юрмилися одна навколо одної, ховаючи їх у мерехтливі кокони. А потім потягли їх до Авалону, п’ять комет на тлі ночі.
27 Викопаний король
У світанковій імлі брама Авалону — дві покручені купи — нагадувала щелепи, які ось-ось зжеруть їх.
Тедрос чув, як решта членів команди скупчилися за його спиною. Важкі морозні видихи, скрип кроків на свіжому снігу. Шкільні феї оточили Тінкербел, немов свою королеву, єдиного члена Ліги Тринадцяти, яку вони спромоглися знайти. Улюблена німфа Пітера Пена вмостилася на плечі Тедроса, чекаючи наказів...
— Чатуйте зовні брами, Тінк, — сказав Тедрос.
Тінкербел відповіла мерехтливим джерготінням. Разом із рештою фей у пошуках тепла вони, немов гусінь, прогризли ходи в яскравих зелених яблуках, що звисали з пагонів, єдиній ознаці життя у вічній зимі Авалону. А Тедрос повів команду крізь ворота, перетнувши кордони володінь Леді з Озера. Удари Дикого моря лунали, схожі на повільне гупання в барабани. Над головою на сонці блищала обіцянка про весілля Софі, мрець був її потенційним нареченим. Увесь час Тедрос був одержимий Ріаном, уважав його справжньою загрозою, а мав звернути увагу на те, що насправді відбувалося. Ріан був покидьком. Але Джапет — монстром. Юнаком без сумління, убивцею, чорною дірою Зла. Якщо Джапет зміг убити власного брата, власну кров, то, отримавши сили Казкаря, він безжально знищить усі Ліси. Він поверне до життя найгірше Зло й викреслить існування Добра. Він із посмішкою спостерігатиме, як цей світ палає.
Принц глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтися.
Кінець іще не був написаний. Вони дісталися сюди живими. Це було перше випробування. Тепер вони мали переконати Леді з Озера впустити їх у її чарівні води й розкопати могилу короля Артура. Тедрос відчував, як в’язка нудота наповнює нутрощі. Коли він був хлопчиком, він нахилився й поцілував батька на прощання, перш ніж зачинили труну. Відкрити ту домовину, немов розкрадач могил... обшукувати тіло батька й тривожити його спокій... Він схопився за горло. Він не зможе. Не зможе. Але ж... має. Він спробував зосередитися на наступній перешкоді, як дістатися до батькового поховання, крок за кроком...
Під рукавом сорочки до нього доторкнулася долоня, заспокоюючи.
— Тобі вистачить мужності зробити це, Тедросе, — сказала Агата. — Батько зробив би те саме, щоб захистити свій народ. Ось чому ти є його сином. Сином, якого ростили королем.
Тедрос хотів обійняти її й ніколи не відпускати. Він розумів, що дівчина сказала правду. Агата ніколи не брехала. Ось чому він її покохав. Бо вона хотіла, аби він став не просто королем. А добрим королем. А він хотів стати добрим королем заради неї. Він сподівався одного дня розповісти їй усе це, коли ця мить стане лише спогадом... Але зараз він лише кивнув, не в змозі нічого відповісти. Юнак озирнувся на матір, яка йшла разом із Ніколою й Гортом. Ґвіневера теж мала хворобливий вигляд, а ще сором’язливий і пригнічений, ніби сумнівалася в цьому починанні або питала себе, чи має брати в цьому участь.