— Мерлін зачарував могилу, щоб захистити його, — сказав Тедрос. — Байдуже, що ми знайдемо, там будуть заклинання й прокляття, які потрібно буде подолати. Випробування, які я маю пройти. — Його голос зірвався, долоні спітніли. — Але спочатку потрібно його викопати.
Він навів сяйво пальця на батькову могилу, серце тріпотіло, у животі все стислося. Палець почав тремтіти, золоте сяйво зникало...
Агата стала перед ним, її золоте сяйво теж палало.
— Не дивись, — промовила вона.
Дівчина почала випалювати землю.
Тедрос не зводив очей зі скляного хреста біля могили, у ньому відбивалося спокійне обличчя Агати, поки вона працювала. Біля підніжжя хреста Мерлінова сяюча біла зірка віддзеркалювала Тедросову стривожену тінь, квадратне підборіддя й неслухняні кучері. Хлопець був радий, що принцеса поруч, вдячний, що так далеко зайшли лише він та Агата. Хоч як він любив матір, батько не хотів би, щоб вона була тут...
Він відірвався від думок.
Біла зірка Мерліна. У ній його тінь досі рухалася.
Але він стояв на місці.
Хлопець озирнувся на Агату, її сяйво випалювало ґрунт далі й далі.
— Мабуть, вони глибоко закопали труну, — пробурмотіла Агата, напружено сконцентрувавшись.
Тедрос повернувся до зірки й нахилився ближче, тінь у ній віддалилася, ніби кудись його кликала.
— Це безглуздя... — почувся голос Агати.
Принц потягнувся до зірки. Пальці доторкнулися теплої білої поверхні й занурилися просто в неї...
— Тедросе, могила порожня. Тут нічого.
Але коли Агата розвернулася до принца, він уже був наполовину всередині зірки. Дівчина нажахано кинулася до принца, намагаючись ухопити, але їй залишилася лише охолола зірка, світло згасло, немов сонце впало в море.
Тедрос відчував ротом хмару, м’яку, немов пір’я, вона розчинялася, наче цукрова вата з солодким присмаком чорничних вершків. Він підняв очі й побачив, як срібляста п’ятикутна зірка промчала повз нього фіолетовим небом, осяяним тисячами таких самих зірок. Повітря було теплим і щільним, тиша Целестіуму була настільки неосяжною, що він чув калатання власного серця, немов це був ритм Усесвіту.
Якийсь шурхіт... а потім вдих.
Тедрос заціпенів.
На хмарі був іще хтось.
Юнак озирнувся.
На краю хмари у своїх королівських шатах сидів король Артур, із густим золотавим волоссям, борода трохи посивіла, на шиї блищав медальйон із Левом.
— Синку, привіт, — промовив батько.
Тедрос пополотнів.
— Тату?
— Коли я був королем, Мерлін тримав у таємниці це місце, — сказав батько, оглядаючи небо. — Тепер я розумію чому.
— Це... це н-н-неможливо... — Тедрос простягнув тремтячу руку до короля. — Це не реальність... це не може бути справжнім...
Пальці доторкнулися батькового обличчя, затремтіли біля м’якої Артурової бороди. Король посміхнувся й накрив синову долоню своєю.
Тедрос закляк.
— Але ти... ти маєш бути...
— Тут. Із тобою, бо потрібен тобі, — сказав батько заспокійливим низьким голосом. — Так, як я хотів би бути поряд завжди, до останнього дня. Наша історія не отримала того закінчення, якого ми хотіли.
Він лагідно відкинув Тедросове волосся з обличчя.
— Але я давно зрозумів, що може настати час, коли я тобі знадоблюся. Час за межами теперішнього й твоїх спогадів про минуле. Одначе як батько може побачити сина за межами Правил Часу? І тут дуже корисно мати друга-чарівника.
— То ти... привид? — запитав Тедрос.
— Зазвичай, коли король помирає, його тіло бальзамують, аби зберегти, — відповів король Артур. — Але насправді, нікому не вдається захистити тіло від впливу часу. Зрештою, усі могили грабують чи забувають, покинувши. Цс природно. Але Мерлін запропонував зовсім позбутися мого тіла. Натомість зберегти душу. Ось як ти зміг знайти мене, коли настав час. Звісно, дія чарів не безмежна. Моя душа може повернутися до життя лише один раз, для короткої зустрічі, а потім навіки повернеться до свого джерела. До того я мав би жити між зірок, терпляче чекаючи, коли теперішнє зустрінеться з минулим.
У Тедроса на очах забриніли сльози.
— Наскільки короткої зустрічі?
Батько посміхнувся.
— Достатньо довгої, аби ти дізнався, як я тебе люблю.
Тедрос злякався.
— Ти не можеш піти! Після того як я тебе знайшов! Будь ласка, татку... Ти не знаєш, що я накоїв... який безлад спричинив... Змій на троні. Змій, який є твоїм сином. — Його голос зірвався, він увесь осів, наче його привалило каменем. — Я провалив твоє випробування. Я ніколи не стану королем. Не таким королем, яким ти мене бачив. — Його здушили ридання. — Я не лише провалив випробування. Я втратив Камелот. Підвів Добро. Я підвів тебе...