Часу на безпорадність не було.
Принц потребував її допомоги.
Вона вибралася з-за рундука, прошмигнула повз затурканих продавців, спритно поцупила сорочку з каптуром, на якій було зображено Ріана, допоки натовп штурхався в черзі за сувенірами з Левом. Натягнувши каптур на голову, Агата почала протискатися крізь стіну покупців. І міцно тримаючи торбину з кулею Даві, попрямувала до миготливої вивіски вдалині.
КВИТКОВА
каса Гіллі
Дівчина йшла повз інші намети, де люди купували фальшиве приладдя для полювання на Агату. Вона квапливо рухалася далі, показово випинаючи груди з обличчям Ріана, удаючи найбільшу його шанувальницю. Тепер вона наближалася до «Гіллі», голос горланя ставав дедалі гучнішим:
— Підходьте! Найкращі квитки у м...
Вона на щось наштовхнулася.
Агата підняла очі й побачила двох кремезних зелених хобгоблінів у Агатовидах, вони несли торбини, повні сувенірів із Левами.
Вони витріщилися крізь окуляри... а потім повільно опустили свої ноші.
— Габуу Агата габбер, — сказав перший гоблін.
— Габуу шаміма Агата габбер, — відповів інший.
— Ні-ні, Агата габбер, — сказала Агата, указуючи в іншому напрямку. — Габуу пішла туди.
Гобліни примружили очі.
Агата тицьнула в Ріана на сорочці.
— Бачите. Король. У-у-ух.
Гобліни перезирнулися.
— Пут, — сказав перший.
— Ма пут, — сказав другий.
Вони відкинули свої торбини і накинулися на неї.
Зіткнувшись із п’ятьмастами фунтами шаленого слизу, Агата спробувала пірнути в натовп. Вона штовхала людей назустріч гоблінам, наче щити, але гобліни змітали їх зі свого шляху. Обидві істоти потяглися вузлуватими кінцівками й ухопилися за торбину Даві...
Агата рвучко розвернулася й перекинула впоперек дороги візок торговця з підробними кришталевими кулями. Гумові кулі на різні голоси почали верещати: «Я бачу Агату! Я бачу Агату!», покотившись під ноги гоблінам і всім, хто був поблизу. Полегшено відсапуючись, Агата сховалася за газетний кіоск, спостерігаючи, як гобліни весь час спотикаються на слизьких кулях, а продавчиня безжально мотлошить їх черевиком.
Ураз Агата помітила заголовки «Гіллікінської газети», припнутої на фасаді кіоску:
ЛЕВ ПРИЗНАЧИВ СТРАТУ
«КОРОЛЮ» ТЕДРОСУ;
ВЕСІЛЬНІ УРОЧИСТОСТІ
ПОЧИНАЮТЬСЯ ЗАВТРА
Агата схилилася, аби прочитати деталі статті. У ній розповідалося, як Софі обирала сокиру й ката для обезголовлення Тедроса («брехня», подумала Агата)... повідомлялося про нове перо короля Ріана, Левогрива, яке було надійнішим за Казкаря...
«Ще більша брехня», — скривилася Агата, згадавши дешеві золотаві пера, які люди розхапали в наметі. Казкар розповідав історії, потрібні Лісам. Казкар підтримував життя Лісів. Але якщо люди раптом почали сумніватися в чарівному пері й довіряти підробці... тоді вона має не просто здолати Ріана. Вона також має побороти численних його прихильників, мізки яких він спотворив. Але як вона має це зробити?
«У цій Гіллікінській статті є ще дещо», — уторопала Агата, читаючи далі... Цього разу йшлося про брата Ріана, якого називали васалом короля...
Агата роздивлялася зображення лицаря на першій сторінці. Його звали Джапет...
Вона вибалушила очі.
Він не просто був братом Ріана.
Він був братом-близнюком.
Вона згадала малюнок Леді з Озера.
І тепер усе зрозуміла.
У масці Змія Леді з Озера поцілував не Ріан. А Джапет.
Увесь цей час їх було двоє.
Один — Лев, інший — Змій.
Ось як вони ошукали Леді з Озера й Екскалібур. Вони були однієї крові.
Але все одно Леді з Озера й Екскалібур не сумнівалися, що ця кров належить спадкоємцю Артура.
«Навіть якщо вони близнюки, один усе одно мав народитися першим?» — міркувала Агата. — «Це означає, що лише один із них істинний спадкоємець...»
Агата похитала головою: «Що я кажу? Ці два чудовиська не можуть бути Артуровими синами. Не можуть бути братами Тедроса».
Вона затамувала подих...
«Чи можуть?»
На Агату лягла тінь.
Дівчина розвернулася й побачила, що на неї похмуро дивляться два гобліни, геть побиті.
Продавчиня, яка лупцювала їх, теж стояла поряд, витріщаючись на Агату.
Як і сотня інших людей за їхніми спинами, і всі, безумовно, второпали, хто вона.
— О. Привіт, — кинула Агата.
І щодуху чкурнула геть, прориваючись крізь юрбу, але дедалі більше й більше людей попереду, почувши вигуки її переслідувачів, кидалися їй навперейми. Агата опинилася в пастці на жовтій дорозі між наметами, їй нікуди було тікати...