Аж тут вона помітила неподалік прилавок.
ПУГОЛОВКИ ВІД ТАМІМИ!
Найкращий заводчик ропух
у землях Щасливців
«Пуголовки». Вона знала заклинання з пуголовками. Агата вивчила його в Школі, читаючи, замість Софі, підручники Школи Зла...
Дівчина прожогом кинулася до прилавка, пірнула під рядно, що прикривало його нижню частину, і підскочила до продавчині, яка варила в казані істоток, що звивалися й вищали. Не встигла та второпати, що відбувається, як Агата відштовхнула її геть, схопила двома руками посудину з пуголовками, палець засвітився золотом...
— Pustula morphica! — видихнула вона.
І пірнула туди обличчям.
Коли підіспіли гобліни та інші мисливці за головами, вони не змогли знайти Агату посеред натовпу — лише мокре дівчисько, укрите червоними фурункулами, шкутильгало геть від намету з пуголовками.
За декілька хвилин ця вкрита чиряками дівчина, чухаючи свої запалені, гнійні нариви, наблизилася до Квиткової каси Гіллі й статного молодого горланя.
— Переліт до «Красуні і Частування», будь ласка, — сказала вона.
Юнак гидливо відсахнувся.
— Сорок срібняків, — скривився він, несвідомо торкаючись своєї гладенької щоки. — Чи радше, сорок срібняків, яких не торкалися твої пальці.
— Я не маю жодного срібняка, — відповіла Агата.
— Тоді віддай те, що в тебе в торбині, — запропонував він, роздивляючись торбину Даві на її плечі.
— Загиджені підгузки? — незворушно запитала Агата.
Горлань насупився.
— То йди геть, поки я не покликав Варту Чарівника.
Агата озирнулася через плече й побачила юрбу біля лавки з пуголовками, продавчиня вказувала на неї...
Вона розвернулася до горланя.
— Хоча я можу розрахуватися, добряче чхнувши, — рішуче промовила вона. — Відчуваю, що ось-ось чхну. Просто у твоє гарненьке личко.
Горлань підняв очі, удивляючись у вкриті язвами щоки.
— Заразна відьмо. Хочеш політати? Будь ласка, — вишкірився він і посвітив у небо смолоскипом із зеленим вогнем, осяявши хмару невидимих феї, які раптом стали видимі в зеленому сяйві.
— Щойно тебе побачать в Шервудському лісі, одразу отримаєш стрілу в череп.
Коли феї за командою горланя злетіли й підняли Агату високо в небо, вона криво посміхнулася йому і натовпу мисливців, які мчали до його лавки.
— І все-таки я спробую, — сказала вона.
— Ти мала прийти сюди одразу, замість того аби вештатися Країною фей, — шкабарчав Робін Гуд, обробляючи пустули Агати пивом, яким просочив серветку.
— Я була задалеко звідси, аби дійти пішки, і хотіла дізнатися новини про друзів, — пояснила Агата, тепер уже чухаючись через чиряки й пиво. — Окрім того, минулого разу ви сказали, що Веселі розбійники не втручаються в справи інших королівств і саме тому не допомагатимете битися проти Змія. Але ви маєте допомогти Тедросу, інакше він помре через шість днів. Ви моя єдина надія... Ланселот загинув, Мерлін у полоні, професорка Даві й Ґвіневера теж, я не знаю, як знайти Лігу Тринадцяти й чи живі вони взагалі...
— Я знав, що той Ріан — виродок, — прогарчав Робін, — забризкавши зелену куртку пивом. — Причепився до Тедросової сідниці, паче той реп’ях до овечої вовни: «Мій король! Мій король!» Я бачив його наскрізь. Той, хто служить королю, не робить це заради власного зиску. — Він поправив коричневий кашкет із зеленим пером. — Коли почув новини, геть не здивувався.
— Не бреши, козел, — пирхнула гарна темношкіра жінка з довгим кучерявим волоссям і у квітчастій блакитній сукні; вона кружляла баром «Стріла Меріон», полоскала келихи й витирала столи; крізь єдине вікно просочувалося місячне світло. — Ти ж сказав мені, що ніколи не зустрічав більш «дужого легіня» і якби міг, викрав би його в Тедроса й посвятив у Веселі розбійники.
— Якщо хочеш дізнатися правду — спитай у Меріон, — почувся низький голос.
Робін озирнувся на дванадцятьох чоловіків різної статури, розмірів і кольорів у коричневих кашкетах, таких, як у Робіна. Вони сиділи за столами на іншому боці порожнього бару.
— Спочатку Робін привів до нас зрадника: той Кей звільнив Змія й убив трьох із-поміж нас, — сказав високий чоловік із великим животом, — а тепер він хоче ще й привести лихого короля?
— Ось чому бар названо не на його честь, а на честь Меріон, — «Стріла Меріон», — поглузував темношкірий чоловік, уклоняючись жінці за стійкою.
— Так! Так! — погодилися чоловіки, вимахуючи кухлями.
— І ось чому відсьогодні ви плататимете за напої в моєму барі, як і всі решта, — відрізав Робін.