Веселі розбійники замовкли.
— Щоб ти знав, «Стріла Меріон» — мій бар, — сказала Діва Меріон, витираючи насухо кухоль.
Робін проігнорував її слова, повернувшись до Агати.
— Королівська варта не поткнеться до Шервудського лісу. Тут ти в безпеці, — сказав він, оглядаючи її обкидане чиряками обличчя, а потім наплескав на неї ще більше пива. — Залишайся тут скільки завгодно.
— Залишатися? Ви хоч чули, що я сказала? Ріан стратить Тедроса! — вибухнула Агата, обличчя свербіло геть нестерпно. — Він полонив усіх. І Дот теж, а вона звільнила вас із в’язниці, тож ви маєте зробити те саме для неї. Я тут не залишуся, і ви теж. Ми маємо напасти на замок і врятувати їх!
Вона чула, як Веселі розбійники забурмотіли. Хтось захихотів.
Робін зітхнув.
— Агато, ми злодії, а не солдати. Ми ненавидимо того підступного щура Ріана, але за ним стоять усі Ліси, до того ж його охороняє королівська варта. Тепер твоїх друзів ніхто не врятує, хай як сильно ми любимо Дот. Радій, що ти сама втекла, навіть якщо проживеш решту життя трохи коростявою.
— Вона дуже мила, ти, пустодзвін, — гаркнула Діва Меріон, крокуючи до них. — Невдовзі, Робіне, ти зігнешся й зморщишся, немов чорнослив. Кому ти будеш потрібен? Тим юним дівкам, які товчуться навколо? І що, заради добра, ти робиш із бідною дівчиною? Якщо не хочеш допомагати, бодай не роби гірше.
Вона схопила зі столу червону перечницю, насипала повну жменю перцю й дмухнула його просто Агаті в обличчя. Агата нестямно замахала руками, затуляючи очі пальцями... і торкнулася чистих щік.
Пустули зникли.
Робін витріщився на Меріон.
— Звідки ти це знаєш?
— Лісові групи в Школі. Я виконувала твої домашні завдання про антидоти, — кинула Меріон.
Агата захрипіла, у горлі було повно перцю.
— Ми маємо багато спільного.
Обличчя Меріон затьмарилося.
— Ні, більше ні. Я була схожа на тебе. Хотіла вирушити на пошуки в Ліси й битися зі Злом, як нас навчали в Школі. Але життя тут із Робіном змінило мене. Усіх нас. Ми тепер такі ж ледачі й самовдоволені товсті коти, як і ті, кого грабує Робін.
Робін і його чоловіки перезирнулися й стенули плечима.
Агата відчула, що ось-ось розплачеться.
— Невже ви не розумієте? Тедрос помре. Істинний король Камелота. Син короля Артура. Ми маємо його врятувати. Разом. Я не зможу це зробити самотужки.
Робін зустрів її погляд, трохи помовчав.
А потім повернувся до чоловіків.
— Мені потрібно, аби лише один чоловік сказав так, — рішуче промовив він. — Якщо хоча б хтось із вас захоче поїхати на порятунок короля, тоді ми всі вирушимо як один. Ніхто не залишиться осторонь.
Робін глибоко вдихнув.
— Усі, хто хоче приєднатися до Агати в битві... підніміть руку!
Чоловіки дивилися один на одного.
Але не ворушили навіть пальцями.
Ошелешена Агата розвернулася до Діви Меріон, яка стояла спиною, розставляючи пивні кухлі в шафі, наче це Робінове голосування її не стосувалося.
Агата підвелася на ноги, глипнула на людей Робіна.
— Я зрозуміла. Ви тут для того, аби пити своє пійло й веселитися, немов перерослі дітлахи. І можливо, ви час від часу грабуєте багатих, аби допомогти бідним, уважаючи, що це єдина Добра справа, яку вам варто зробити, щоб уникнути справжньої відповідальності. Але Добро не таке. Добро — це опір Злу щоразу, як воно підіймається, попри те, наскільки це вам незручно. Добро — це мужньо зустріти правду. А вона така: фальшивий король керує Лісами, і присутні в цій кімнаті — єдині, хто може його зупинити. Чи це небезпечно? Так. Чи ми ризикуватимемо нашими життями? Так. Але Добру потрібні герої, і «вибач, я не допив пиво» не привід, аби сховатися. Бо якщо зараз ви удаватимете сліпих, повірите, що Лев і Змій — не ваша проблема, я запевняю вас, це лише справа часу, коли вони прийдуть по вас. — Агата палала. — Тож я прошу вас знову. Від імені короля Тедроса, вашої подруги Дот і решти моєї команди, якій ви потрібні, аби врятувати їм життя, ті, хто хоче поїхати зі мною й Робіном до Камелота... — Вона заплющила очі й мовчки помолилася. — Підніміть руки.
Агата розплющила очі.
Жоден не підняв руку.
Жоден навіть не подивився їй у вічі.
Агата заціпеніла, її серце стислося до розміру горошини.
— Я дам тобі коня, аби ти могла вирушити на світанку, — тихо промовив Робін Гуд, теж уникаючи її погляду. — Їдь, може, хтось допоможе тобі.
Агата рвучко подивилася на нього, почервонівши.
— Ви не розумієте? Більше нікого немає.
Вона розвернулася до Меріон, як до останньої надії...
Але за стійкою нікого не було, хазяйка пішла.