Зіщулившись у камері, Тедрос чув голос покидька, який лунав коридором, підсилений якимось фокусом, що його друзі застосували у своїй камері.
У грудях палала ядуча лють. Немов вони передавали голос Ріана, лише аби катувати його.
— Він сказав правду? — закричав юнак. Голос Тедроса пронісся луною коридором. — Невже Софі прагне моєї смерті? Це правда?
Він уважав, що Софі цього разу була на його боці... що їхня дружба нарешті стала справжньою...
Але тепер він уже не знав, що є істиною. Може, Софі змовилася з Ріаном. А може, він її теж ошукав.
Обличчя Тедроса запашіло.
Він прийняв Ріана як брата. Привів до Камелота. Довірив йому свої таємниці.
Та він уласноруч віддав корону цій свині.
Зараз Тедрос відчував смак люті, яка клекотіла в нього в горлі.
Агата мала рацію.
Він був поганим королем. Боягузом. Чваньком. Дурнем.
Коли минулої ночі Агата сказала це Софі, він був уражений до глибини душі. Його зрадила єдина дівчина, яку він кохав. І це змусило його сумніватися в ній, як вона сумнівалася в ньому.
Але зрештою, вона мала рацію. Як завжди.
А тепер, наче примха долі, дівчина, яка назвала його поганим королем, була єдиною людиною, яка могла допомогти йому повернути трон.
Бо Агата єдина спромоглася вирватися з лабет Ріана.
Пірати обмовилися про це випадково. Вони безжально лупцювали його, банда з шістьох убивць. І раптом один почав люто вимагати розповісти, куди поділася Агата. Спочатку полегшення від того, що вона втекла, притамувало біль від їхніх ударів. Але потім полегшення розтануло. «Де вона? Чи в безпеці? Припустімо, вони знайшли її?» Роздратовані його мовчанням, пірати гамселили його ще дужче.
Тедрос притулився до стіни підземелля, животом стікала тепла кров. Скривавленою, забитою спиною, на якій звисали решки сорочки, торкнувся холодного каменю й відскочив. Біль був такий сильний, що він скреготнув зубами. Відчув гострий край у нижньому ряду, там відколовся один зуб. Тедрос намагався думати про Агатине обличчя, аби залишатися при тямі, але єдине, що спливало перед очима, — це писки тих брудних шмаркачів, коли вони били його чоботами. Знущання тривали так довго, що якоїсь миті йому здалося, що вони б’ють просто так. Наче карали його лише за те, що він існує.
Може, Ріан збудував усю свою армію на ось таких почуттях. Почуттях людей, які вважали, що, якщо Тедрос народився вродливим багатим принцом, то він заслуговує на смерть.
І страждання.
Але він прийме всі страждання світу, якщо це означатиме, що Агата продовжуватиме жити.
Аби врятуватися, його принцеса має тікати якнайдалі від Камелота. Має сховатися в найтемнішій частині Лісів, де ніхто її не знайде.
Але Агата не така. І він це добре знав. Вона прийде по нього. Хоч і не надто вірить у нього.
Зараз у підземеллі стало тихо, голос Ріана більше не було чутно.
— Як нам вибратися звідси? — озвався Тедрос до решти, долаючи сліпучий біль у ребрах. — Як нам утекти?
З іншої камери ніхто не відповів.
— Послухайте! — заволав він.
Але ці зусилля доконали його. Мозок розтікся, як глевкий пудинг, відмежовуючи його від реальності. Тедрос підтягнув коліна до грудей, намагаючись полегшити біль у ребрах, але бік запік іще дужче. Усе навколо почало розпливатися при світлі смолоскипа, що висів на стіні. Тедрос заплющив очі, хапаючи повітря. Але це лише підсилило відчуття, що він у пастці. Наче хлопець опинився в труні без повітря. Він відчув сморід старих кісток... «Викопай мене», — прошепотів батьків голос...
Тедрос вирвався з трансу й розплющив очі...
Демон Естер дивився йому в обличчя.
Тедрос відсахнувся до стіни, кліпаючи, аби впевнитися, що демон не був галюцинацією.
Той був завбільшки зі взуттєву коробку з червоною шкірою й довгими, вигнутими рогами та не зводив із принца круглих оченят.
Коли минулого разу Тедрос опинився настільки близько до демона Естер, той мало не порубав хлопця на клапті під час Випробування казкою.
— Ми подумали, що так краще, аніж волати на все підземелля, — озвався демон.
Але він говорив не демонським голосом.
А голосом Естер.
Тедрос вибалушив на нього очі.
— Тут не діють чари...
— Мій демон — не чари. Мій демон — це я, — промовив голос Естер. — Нам потрібно поговорити до повернення піратів.
— Агата там наодинці, а ви хочете потеревенити? — буркнув Тедрос, хапаючись за ребра. — Використай свою тваринку, аби звільнити мене з клітки!
— Гарний план, — відповів демон, але голосом Беатрікс. — Залізні двері тобі не здолати, а коли пірати побачать тебе, то відгамселять іще дужче, ніж дотепер.