— Усім потрібно подмухати на молоко, — почувся голос Ніколи.
— Молоко? — пискнув у демоні голос Кіко. — Я не бачу молока.
— Так каже батько в нашому пабі, коли на кухні стає занадто гаряче, — сказала Нікола, спокійно забираючи контроль над істотою. — Тедросе, ми намагаємося запитати, чи є щось у минулому твого батька, що робить претензії Ріана і його брата можливими. Чи міг твій батько мати інших дітей? Так, щоб ти не знав? Ми розуміємо, що це складна тема. Але лише хочемо зберегти тобі життя. І аби це зробити, ми маємо знати все, що знаєш ти.
Було щось у голосі першокласниці таке просте, що змусило Тедроса ослабити опір. Може, це сталося через те, що він ледве знав дівчину, або тому що в її питанні не було осуду чи упередженості. Вона лише просила розповісти факти. Він згадав Мерліна, який теж завжди розмовляв із ним у такий спосіб. Мерліна, який теж десь там у небезпеці або ж... мертвий. Шлунок Тедроса зробив кульбіт. Чарівник хотів би, аби він відповів Ніколі відверто. Окрім того, Мерлін був у захваті від дівчиська, навіть коли Тедрос не хотів мати з нею нічого спільного.
Тедрос підняв погляд на демона.
— Поки я був королем, у мене була фрейліна леді Гремлейн. Вона також була фрейліною батька, вони зростали разом і були дуже близькі, до того як він зустрів матір. Настільки близькі, що я підозрював, що між ними щось було... Щось, що змусило матір вигнати леді Гремлейн із замку одразу після мого народження. — Принц ковтнув повітря. — Перш ніж леді Гремлейн загинула, я запитав її, чи Змій її син. Чи він її та батьків син. Вона не сказала «так». Але...
— ...й не сказала «ні», — продовжив, замість нього, голос Ніколи, демон виглядав майже лагідним.
Тедрос кивнув, повітря забракло.
— Вона сказала, що зробила дещо жахливе. До мого народження.
Його чолом стікав піт, коли він згадав сцену на горищі: леді Гремлейн стискає закривавлений молот, скуйовджена, із божевільними очима.
— Вона сказала, що зробила дещо без відома батька. Але все виправила. Упевнилася, що дитину ніколи не знайдуть. Що він зростатиме, так і не дізнавшись, ким він є...
Тедрос затнувся.
Демон завмер. Уперше ніхто не промовляв крізь нього.
— Отже, слова Ріана можуть бути правдою, — сказала професорка Даві ледь чутним шепотом. — Він може бути справжнім королем.
— Син леді Гремлейн і Артура, — погодилася Естер. — І Джапет теж.
Тедрос випрямився.
— Ми цього не знаємо. Може, це все пояснює. Може, є ще щось, чого вона мені не розповіла. Я знайшов листи леді Гремлейн і батька. У неї в будинку. Безліч. Може, у них пояснюється те, що вона насправді мала на увазі... Нам потрібно прочитати ці листи... але я не знаю, де вони зараз... — Його очі заблищали. — Це не може бути правдою. Ріан не може бути моїм братом. Не може бути спадкоємцем, — він благально глипнув на демона. — Чи може?
— Я не знаю, — відповіла Естер, тихо й похмуро. — Але якщо це так, то або твій брат уб’є тебе, або ти вб’єш свого брата. Іншого шляху немає.
Раптом вони почули, як відчиняються двері підземелля.
Тедрос визирнув крізь ґрати.
На іншому боці коридору пролунали голоси й замерехтіли тіні. Спочатку в полі зору з’явився Змій, а потім три пірати, які несли таці з купами каші.
Пірати поставили таці на підлогу перед двома першими камерами: одну перед однокласниками, іншу перед професоркою Даві — і проштовхнули ногами під ґрати разом із собачими мисками для води.
Водночас Змій рушив до камери Тедроса, його зелена маска виблискувала при світлі смолоскипів.
Демон Естер перелякано злетів угору, і Тедрос спостерігав, як він тицяється під стелею туди-сюди, намагаючись знайти хоч якусь тінь, аби сховатися. Але його червона шкіра була наче більмо на оці...
Змій з’явився перед гратами.
Несподівано зелені ковзуни маски розпорошилися, і Тедрос уперше побачив його обличчя.
Тедрос не зводив очей із цього примарного близнюка Ріана: підтягнуте тіло, укрите блискучими чорними вуграми, обладунки виглядали так, ніби ніколи не зазнавали шкоди в битві. Наче він тепер був сильнішим, аніж колись.
Але як це могло бути?
Змій, здавалося, відчув його думки й підступно посміхнувся.
Над їхніми головами затріпотіла тінь...
Змій рвучко підняв очі, вивчаючи стелю в камері Тедроса, зіниці рухалися праворуч-ліворуч. Він підняв сяючий палець, укритий ковзунами, і освітив стелю зеленим світлом.
Тедрос пополотнів, шлунок підскочив до горла...
Але на стелі був лише неповороткий черв’як.
Джапет знову подивився на Тедроса, сяйво пальця згасло.
Ось тоді Тедрос помітив, що демон Естер сидить на стіні позаду Змія, заповзає в тінь юнака. Тедрос квапливо відвів погляд від демона, серце шалено калатало.